Зустріч молодих реформаторів у Кабміні – про прозорі конкурси на нові посади і зміну системи, багато натхненних людей. 

Чоловік з дитиною принесли мені паспорт, щоби скористалася запрошенням. Малий ще в метро захотів у туалет. Поки добіг під дощем до будівлі уряду, уже ледь терпить.

На вході – поважні пані зі списками. Так і так, кажу. Можете, пустити, будь ласка, дитину в туалет? Я відведу, – я є у списках запрошених – а потім він одразу піде з татом.

Пані на списках на рішення не наважилась, пішла кликати іншу поважну пані. Малий ніяковіє поряд і уже ледве стоїть.

Приходить друга пані.

– Я перепрошую, але це ж несподіванка. Він не буде лишатися, ще в метро захотів, а на вулиці ще й дощ – як йому зараз шукати якесь кафе? Пустіть, будь ласка, в порядку винятку, у нас же країна, що дбає про дітей…

Пані перериває мене, робить дуже важливе обличчя, дивиться на дитину і на повному серйозі видає:

– Процедурою не передбачено.

У мене немає слів. Чоловік зціпив зуби, схопив малого і прожогом вилетів звідси. А я маю після цього слухати про реформи і зміну системи.

І в мене перед очима – як з іншого життя картина: як я в парламенті Чехії годувала грудьми малюка, і пустили туди і дитину, і маму мою (зовсім без акредитації!), яка його мені привезла у візочку (!!), і ще й вибачилися, що не мають окремої кімнати для годування – тому просто відчинили вільну залу.

Чи як у Ризі – у Стокгольмській Школі Економіки – одна з працівниць під час міжнародних семінарів приїжджала на роботу з немовлям, яке повзало по кабінету начальника.