Оглядач Без Табу вмикається у війну правок, що бушує на вікіпедії з приводу статті про Керченський міст, та шукає відповідь на питання – чи допомагала Україна окупантам у його будівництві.
З фактом існування Керченського мосту, схоже, доведеться примиритися. Принаймні, до того часу, поки він не розвалиться під діями сил природи або інших непередбачуваних факторів. Українська пропаганда в цій царині, звісно, недопрацювала. Але днями назовні вилізли інші неприємні нюанси, які відсунули усі попередні дрібниці та недопрацювання на другий план.
Як відомо, Ангела Меркель минулого тижня на прохання найвпливовіших німецьких промислових гігантів завітала на аудієнцію до Володимира Путіна в Сочі. Пані канцлер в першу чергу приїхала для вирішення питань, пов’язаних з обходженням антиросійських санкцій для представників великого бізнесу, але кількома словами обмовилася і про Україну. Мовляв, незалежно від швидкості реалізації проекту «Північний потік 2» необхідно зберегти у звичних обсягах транзит газу через Україну, щоб новоспечений стратегічний партнер раптово не загнувся.
Це висловлювання почало здаватися проявом лицемірства після того, як відомий російський блогер Аркадій Бабченко розмістив у соцмережах доступну для всіх інформацію, яка протягом тривалого часу лишалася непоміченою.
Вірити чи не вірити вікіпедії?
На сторінці Кримського мосту у російській версії Вікіпедії вона ховалася під банальним підзаголовком «Міжнародне співробітництво на будівництві та ігнорування режиму санкцій». Простіше кажучи, офіційні джерела з РФ необережно засвітили своїх західних партнерів, сподіваючись на те, що довжелезні статті з купою специфічної термінології ніхто зазвичай не читає.
Наявність у цьому списку окремих компаній та концернів не здивувала. Скажімо, ExxonMobil, що нею 10 років керув вже колишній держсекретар США Рекс Тіллерсон, аж до березня поточного року не приховувала власної участі у чималій кількості спільних з Росією проектів. Конкретно у випадку з мостом американці допомагали розробляти технологію фундаменту, причому відбувалося це тоді, коли навіть про участь Дональда Трампа у президентських перегонах говорили виключно у контексті невдалого жарту. Тож репутацією своєю Тіллерсон не ризикував і тоді, коли приймав з рук Путіна Орден Дружби.
Численні підрядники з ЄС теж переважно не приховують своєї участі у будівництві. Компанії з Нідерландів наполягають на тому, що не порушують санкцій, оскільки роботи ведуться на території Росії, і забувають при цьому, що територіальні води біля окупованого Криму є українськими. Німці, в свою чергу, наполягають на тому, що «клята політика не має заважати бізнесу».
До британських партнерів Кремля теж можуть бути питання, особливо в контексті дипломатичної війни, яка почалася після замаху на Скрипаля. Проте історія газопроводу «Уренгой – Помари – Ужгород» колись чітко дала зрозуміти: якщо вмієш робити вигляд, що сумлінно тягнеш гроші з кремлівського гаманця, то можна спокійно і безкарно порушувати режим санкцій. Навіть у Вашингтоні посичать трохи та замовкнуть через безперспективність сичання на союзників.
Втім, найцікавішим виявився своєрідний компромат на Україну. По-перше, російські джерела стверджували, що граніт для виробництва щебеню, використаного у залізобетонних конструкціях мосту, підвозили з українських х кар’єрів. По-друге, майже вся техніка нібито працює на акумуляторах виробництва заводу «Електроавтоматика», який контролюється особисто президентом Порошенком через один з інвестиційних фондів. Ця інформація перевірки вимагала в першу чергу, адже звуки дзвону почути легше, ніж з’ясувати його справжнє місце розташування.
Щодо історії з гранітом непогано було б визначитися з тим, про які кар’єри йде мова. Швидше за все, матеріали для будівництва підганялися з окупованих територій Донбасу. Якщо це так, то говорити про цілеспрямовану торгівлю цінним ресурсом з боку України нема сенсу, бо ми ці землі тимчасово не контролюємо. З підконтрольних Києву територій, в свою чергу, граніт міг потрапити трьома шляхами – суходолом з добрячим гаком через кілька регіонів РФ, аналогічним чином з материка до Криму або ж Азовським морем з одного з портів. Перший спосіб занадто витратний у будь-якому випадку, через інші два небайдужа громадськість давно б здійняла ґвалт.
Порошенку – вірити?
З акумуляторами все може скластися значно цікавіше, проте конкретики трішки не вистачає. Проблема в тому, що підприємств під назвою «Електроавтоматика» щонайменше два. Одне в Запоріжжі, інше в Дніпрі. Походження та діяльність першого поки що в тумані, а от друге до Порошенка дійсно має прямий стосунок, і не лише через людей, які ним керують. Ще на початку політичного шляху Петро Олексійович мав міцні партнерські стосунки з Віктором Дзендзерським, засновником концерну ISTA, поточним головою фірми ВЕСТА та батьком нардепа від Народного Фронту Дениса Дзендзерського та тестя нардепа Тетяни Донець.
Колись там і частка російського капіталу була. У якості одночасного соратника і конкурента десь поруч фігурує Олег Зимін, однокурсник Ігора Кононенка, фактично другої-третьої фігури в сучасній політичній еліті. Більшість джерел, однак, стверджує, що їхня продукція нехай і продається за кордон, та давно не є конкурентоздатною. Та й аналогічних підприємств у Росії вистачає. Хоча привід для розумних сумнівів, погодьтеся, присутній.
Втім, на цьому ясність закінчується. Скомпрометовані компанії та структури навряд чи дадуть якесь пояснення навіть у відповідь на офіційний письмовий запит. А з відповідної сторінки у Вікіпедії дані про «партнерів» вже тихенько прибрали під егідою нескінченної війни правок. Чи то представникам держави-агресора стало соромно визнавати факт допомоги з боку ідеологічних супротивників, чи то ми маємо справу з масштабною кампанією з дезінформації, сказати поки важко.
Але уявіть собі, що станеться, якщо чутки про граніт та акумулятори підтвердяться.