Пересічному українцю навряд чи відома у всіх деталях конфліктна ситуація в адвокатському середовищі столиці.
Спроби рейдерського захоплення київської адвокатури здійснюються систематично впродовж двох років і могли би так і залишитися суто професійною проблемою адвокатів. Проте, в останні місяці відсторонені керівники столичної Ради адвокатів залучили окремих народних обранців та маргінальні громадські організації. Політики та активісти погодилися на публічні акції в інтересах рейдерів, але реальні персони, які стоять за планом розколу адвокатури, все ще залишаються у тіні. Частково цьому сприяє і їхнє вимушене перебування у Москві.
40-ка тисячна адвокатура є важливим елементом системи правосуддя, яка з 2012 року отримала нові можливості для впливу на судову систему та прокуратуру. Законодавство дає адвокатурі право обирати представників до Вищої ради правосуддя, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії суддів та Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів. Наразі ці квоти заповнені представниками адвокатури, обраними під час звітно-виборних з”їздів адвокатів.
В ході судової реформи адвокатура отримала чергове посилення свого статусу. Ще на початку 2016 р. Верховна Рада прийняла зміни до ст.131-2 Конституції, щодо трансформування інституту судового представництва, які викликали істотну зміну правил гри на ринку правових послуг. З цього моменту адвокати отримали виключне право («монополію») на представництво в судах.
Ці зміни не лише зробили адвокатуру більш престижною і вписали її у систему стримувань і противаг в судовій владі, але одразу спричинили нездоровий політичний інтерес до встановлення контролю над нею. Заміна обраних адвокатурою представників у ВККС, ВРП та КДКП на лояльних виконавців — велика вигода для тих, кто має купи невирішених судових справ на мільярди. Щоб обрати потрібних персон для тиску на суддів, потрібно шукати союзників в адвокатурі і організовувати керований ними з”їзд адвокатів. І тут автори цього плану — олігархи-втікачі — знайшли гарних підрядників — відсторонене керівництво адвокатури Києва.
Місто Київ — найбільший ринок адвокатських послуг, і адвокатська спільнота столиці є однією з найчисельніших. Органи адвокатського самоврядування столиці – Рада адвокатів та КДКА м. Києва є плацдармом для значного впливу на з’їзді адвокатів, зокрема і на результати голосування за членів ВККС, ВРП і КДКП від адвокатури. Враховуючи багатотисячну кількість адвокатів в м. Києві досить реально забезпечити собі фракцію у 40-50 делегатів, а це не менше 20-25% від загального обсягу голосів.
2016 року в адвокатурі Києва було викрито не одну цікаву схему. Її основою була нелегітимна кваліфікаційно-дисциплінарна комісія, одне маленьке ТОВ і Рада адвокатів Києва, залучена до потоку видачі по суті фальшивих свідоцтв про адвокатську діяльність. Існування цього бізнесу на мільйони мало припинитися, коли конференція адвокатів м. Києва у жовтні 2016 року створила нову КДКА у відповідності до закону і змінила склад Ради адвокатів. Голова Ради Інна Рафальська, отримавши недовіру колег, мала покинути посаду разом з багатьма своїми соратниками. Натомість, вона включилася у боротьбу за повноваження і розпочала процес створення “дублюючих” органів адвокатського самоврядування. Вона досі вдає, що очолює київську адвокатуру, і навіть пише листи до правоохоронних органів про те, що вона — легітимна. Попри судові справи та кримінальні провадження, «конвеєр» з видачі адвокатських свідоцтв продовжує працювати за рахунок обманутих юристів та бажаючих просто купити статус адвоката.
Гроші йдуть, але це базис. Надбудова набагато цікавіша. Маючи необхідний організаційний та фінансовий ресурс, чи здатна Інна Владиславівна самостійно розіграти таку шахівницю? Інна Рафальська не була б такою сміливою і впевненою, якби за нею не стояли впливові особи.
Загальновідомим фактом є тісний зв’язок пані Рафальської з екс-міністром енергетики Едуардом Ставицьким, адвокатом та довіреною особою якого вона є ще з 2015 року.
При цьому Ставицький, що наразі переховується в Ізраїлі, залишається бізнес-партнером Сергія Курченко, ще з часів спільної роботи щодо Одеського НПЗ та “БРСМ”, а згодом і спільним вугільно – металобрухтовим бізнесом на ОРДЛО та фактично організації схем фінансування тероризму.
Після вимушеної еміграції у бізнес-партнерів залишилась велика кількість активів на території України, які можуть генерувати достатньо потужний фінансовий потік. Навіть не маючи можливості їх продати, Курченко – Ставицький через надійний менеджмент продовжує їх контролювати та захищати. А зважаючи на “ефективність” українського законодавства, судової системи, системи правоохоронних органів та процес їх перманентного реформування найбільш ефективними механізмами захисту є якраз юридичні.
Як раз цю ділянку спільної роботи і має закривати Інна Рафальська, а також Денис Бугай (її давній друг та клієнт, а за сумісництвом головний юрист та адвокат Сергія Курченка – ще з часів “Брокбізнесбанку”). Звісно, наявність мінімум парочки своїх людей у ВККС та Вищій раді правосуддя дозволить групі Курченка – Ставицького більш ефективно захищати звої активи, в тому числі і через здійснення тиску на окремих суддів, шляхом прямого впливу на рішення цих органів суддівської влади.
Фактично, Інна Рафальска, привласнюючи повноваження голови Ради адвокатів Києва, вводить в оману юридичну спільноту і використовує представників націоналістичних організацій і Радикальної партії в інтересах Курченко та Ставицького. Цікаво, чи знають вони про її істинні цілі та прізвища її патронів? Найбільша ж небезпека полягає в тому, що під загрозою опинився незалежний інститут Адвокатури. Прибрати його до рук намагався ледь не кожен український президент, і зараз через внутрішню «зраду» українська адвокатура може стати іграшкою в руках олігархів та колишніх можновладців.