“В результаті перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції в нашій країні було створено необхідні передумови для розв’язання однієї з найважливіших соціальних проблем — задоволення потреби трудящих у житлі.
Втілюючи в життя ленінські ідеї побудови комуністичного суспільства, радянська держава послідовно реалізує розроблену Комуністичною партією програму житлового будівництва…
Зараз 2019 рік і це досі чинний український закон, який регулює житлові відносини. Вибачте, це треш!”, — так іронічно на зустрічі з представниками бізнесу президент Володимир Зеленський цитував Житловий кодекс.
У той день Зеленський скасував 161 указ, де було присутнє, кажучи його словами, “нафталінове пострадянське регулювання”.
Що це означає? Чи всі скасовані Зеленським укази мають радянське минуле? Чому це питання досі не вирішили?
Зеленський — не перший
Насправді подібних архаїчних новел у вітчизняному законодавстві чимало. Чому?
Будь-яка молода держава стикається з проблемою відсутності власного законодавства і продовжує керуватися законами, які діяли до проголошення незалежності.
З часом нормативне поле осучаснюється. Попередні уряди теж масово скасовували застарілі акти. Це робили і Арсеній Яценюк, і Володимир Гройсман.
Були і більш радикальні ініціативи.
У 2018 році за ініціативи неурядової незалежної організації BRDO в парламент був внесений законопроект, який пропонував скасувати на території України дію законодавства СРСР та УРСР. Документ не ухвалили.
Що скасував президент
ЕП обрала найцікавіші документи із списку і проаналізувала, чи впливають вони на що-небудь. Як виявилося — не дуже.
1. Регулювання цін на товари першої необхідності. У 1991 році Леонід Кравчук видав указ, який дозволяв населенню отримувати товари за гарантованими цінами.
На початку 1990-х в Україні була висока інфляція. Гарантовані ціни давали можливість частково стримувати її і робили товари для населення більш доступними.
Указ посилював контроль за виробництвом, експортом та імпортом продовольчих товарів, сплатою податків компаніями цього сегменту.
2. Завдання встановити єдиний валютний курс українського карбованця до інших валют. Гривня є національної валютою України з 1996 року, тоді як указ про єдиний курс карбованця скасований лише тепер.
3. Зеленський позбавив себе виняткового права вносити в парламент законопроекти про зміни держбюджету, встановлення податкових та митних пільг.
Після ухвалення бюджету Кабміну заборонялося розглядати будь-які пропозиції міністерств, інших органів влади та народних депутатів щодо зміни кошторису.
Цей указ давно не відповідає бюджетним реаліям та Бюджетному кодексу. Головними “опікунами” бюджету є Мінфін та Кабмін. Депутати можуть пропонувати поправки, якщо їх погодить уряд.
4. Шкільну форму тепер можна шити з тканин іноземного виробництва. Досі це було заборонено.
5. Економічна підтримка друкованих державних ЗМІ більше не вважається необхідною. Досі видання уряду, парламенту та інших органів влади могли користуватися пільговими тарифами на поліграфію, транспортні перевезення та розповсюдження газет і журналів.
6. Обмеження на вартість послуг приватних нотаріусів. Раніше вартість нотаріальних послуг не могла бути меншою від розміру ставок державного мита, яке справляється державними нотаріусами за аналогічні нотаріальні дії. Тепер вартість визначатиметься за домовленістю сторін.
8. Високі штрафи за порушення правил обігу готівки. Досі за залишок у касі, який перевищував встановлені ліміти, призначався штраф, двократний сумі понаднормового залишку, за розрахунок без чеку — у розмірі сплачених коштів.
9. Право підприємців повертати одне одному борги векселями. Така можливість була передбачена президентським указом від 1994 року як захід “для подоланняплатіжної кризи”.
За даними тодішнього Міністерства статистики, кредиторська і дебіторська заборгованості в Україні 1 серпня 1994 року сягнули 280 трлн крб і 240 трлн крб, що майже у тридцять разів перевищувало суму всіх грошей в обігу. Боргові відносини підприємств були дуже заплутаними. Президентський указ повинен був виправити ситуацію.
10. Підготувати щонайменше 8 тис об’єктів до обов’язкової приватизації. Продавати їх передбачалося із збереженням преференцій та умов, гарантованих приватизаційними майновими сертифікатами.
Свого часу ці сертифікати роздавали в рамках роздержавлення української економіки. Вони засвідчували право людей на безкоштовне володіння часткою державного підприємства або його майна. Це завдання було актуальне у 1995 році, але не зараз.