Продовжуємо стежити за Юрієм Віталійовичем Луценком, який зараз переживає дуже цікаві, але й дуже хвилюючі часи, адже зараз вирішується його особисте майбутнє та майбутнє його сім’ї, яка за період прокурорської каденції її голови набула всіх формальних ознак кримінального клану.
Відставка невблаганно наближається, а безжурна та безбідна старість сама себе не забезпечить. А тут ще постійні підстави з боку конкурентів на ринку торгівлі законом і справедливістю — справа Гримчака, наприклад. Найсумніше — ніхто не знає, кого вони приймуть завтра і як це відіб’ється на ніжній генпрокурорській шкірі. Тому варто поспішити.
15 серпня персональний пенсійний фонд генпрокурора, схоже, поважчав, адже Луценко зробив цінний подарунок Вадиму Альперіну, відомому в ЗМІ як «король одеської контрабанди». Він передав його справу з НАБУ до Нацполіції, і тепер у Альперина з’явився шанс повернути свої 20 мільйонів доларів, які були заарештовані ще в 2017 році в результаті спільної операції фіскалів і НАБУ. Зараз гроші знаходяться в Національному агентстві з розшуку та менеджменту активів.
Як так сталося? В НАБУ кажуть, що 24 травня передали справу до ДБР, проте в кінці червня Луценко скасував це рішення. А 15 серпня раптом передав справу Нацполіції, цитую, “з незрозумілих причин і без вивчення матеріалів кримінального провадження”. Відповідно, після абсолютно необґрунтованої зміни підслідності докази у справі можуть бути визнані неприпустимими судом, а це, в свою чергу, призведе до повернення арештованих грошей.
До речі, в 2017-му році Альперін намагався дати хабар агенту НАБУ в розмірі 800 тисяч доларів якраз за те, щоб його справу передали з НАБУ в Нацполіцію, але не склалося. Я не думаю, що Генеральний прокурор цього не знав — очевидно знав, але прийняв завідомо незаконне рішення зі зрозумілими наслідками. Говорячи мовою правоохоронців, Альперін «порішав».
Трохи історії для того, щоб ви краще зрозуміли контекст. В 2017 році угруповання Альперіна розкрутило контрабандну схему під назвою «55 стаття». Зміст схеми полягав у наступному: створювалася велика кількість фірм-«метеликів» з підставними директорами, які отримували великий обсяг товарів з Китаю. По документах ціну товарів занижували в 10 і більше разів. Коли товари надходили на митний контроль, митники коригували митну вартість до реального рівня. Але представники «метеликів», користуючись 55-ю статтею Митного кодексу, вносили на рахунки митниці відповідні фінансові гарантії, що дозволяло направити товар у вільний обіг і заробляти гроші. Далі імпортери зверталися до суду, який зобов‘язував митницю розмитнити товар за заниженою вартістю, а також повернути фінансові гарантії.
ДФС була не здатна зупинити цю схему самостійно, адже в ній брали участь судді Одеського окружного адміністративного суду. Як з’ясувалося пізніше, альперінські компанії подавали позови десятками для того, щоб потрапити саме на свого суддю. І це давало результат — деякими суддями Одеського ОАС були задоволені всі без винятку позови фірм, пов’язаних з Альперіним.
В результаті спецоперації НАБУ і ДФС на депозитних рахунках Київської митниці було заарештовано 450 млн грн альперінських фірм. Це були фінансові гарантії, які вносилися, щоб забрати товар з митниці. Враховуючи цю суму, можна уявити масштаби схеми, яка діяла тривалий час, і розмір збитків державі.
Сам Альперін залишався в тіні, але гроші, звичайно, хотів повернути. Тому він почав шукати виходи на НАБУ і врешті-решт попався на спробі дати хабар агенту НАБУ. Його затримали 30 листопада 2017 року, Печерський суд ухвалив рішення про арешт з можливістю внесення застави в розмірі 20 млн грн. У грудні Альперін сплатив заставу і вийшов на свободу. А вже 22 січня 2018 року Апеляційний суд Києва майже в 150 разів скоротив суму застави — до 140 тисяч гривень. У квітні минулого року гроші Альперина передали до АРМА. Справа за його обвинуваченням знаходиться в суді, де вона розглядається в закритому режимі, що не може не викликати певний скепсис щодо її перспективи. Після зміни підслідності Альперін зможе не тільки розвалити свою справу, але й повернути арештовані кошти.
Хто ж допоміг йому “порішати” з ГПУ зміну підслідності? Митні питання в прокуратурі вирішувалися через близького Юрію Віталійовичу людини – Володимира Бедриківського. Коли Луценко очолював МВС, Бедриківський був його першим заступником. Коли ж у 2016 році Юрій Віталійович став генпрокурором, Бедриківський отримав посаду начальника впливового департаменту в ГПУ, де він крім іншого курував дуже важливий напрямок — митницю. В роботі йому допомагали легендарний заступник голови СБУ Павло Демчина та його заступник по не менш легендарному департаменту “К” Сергій Коваленко.
На початку 2017 року біля Луценко та Бердіковского з’явився ще один провідний фахівець з питань контрабанди — Сергій Сердюк. Якщо Альперін здебільшого працював з київською митницею, Сердюк надавав перевагу сумській, яку очолював його партнер Олександр Щуцький. Щуцький — приятель старшого сина генпрокурора — Олександра Луценка, власник автопарку лакшері-автомобілів. Він ніколи не працював у митниці, а його призначення в 2016-му дивним чином збіглося в часі з призначенням, власне, Луценка. У червні 2018 року прізвище Сердюка стане відомим усій країні. На Одеській митниці заарештують його товар — 37 контейнерів з взуттям, тканинами, господарськими товарами на загальну вартість 15-20 млн доларів. Скандал буде настільки гучним, що генпрокурор Луценко буде вимушений “злити” його, фактично визнавши, що працював з людиною, угруповання якого входить в четвірку найбільших контрабандних кланів країни.
Спільно з довіреною особою одного з “смотрящих” від Порошенка, нардепа Олександра Грановського, всі ці прекрасні державні люди утворювали “офіс”, який контролював митницю і всі пов’язані з нею схеми та потоки. Важко уявити, скільки грошей було вкрадено у держави за час його роботи і не менш важко — скільки грошей він приніс Луценку. Але я хочу вірити, що вже дуже скоро знайдуться люди, здатні зробити калькуляцію статків генпрокурора і дати правову оцінку законності їх отримання.