Центр антикорупційних розслідувань

Вечір п’ятниці 3 лютого. У Печерському суді – одному з найвідоміших завдяки гучним рішенням – виступає прокурор. Він гордвито говорить про внутрішнього ворога – корупцію в Міністерстві оборони. Останні два тижні це топтема в українських ЗМІ.

Суддя, теж один із найвідоміших у країні, Сергій Вовк уважно дивиться не в матеріали слідства, а у власний смартфон. Цю промову прокурора він слухає вже вп’яте – долю саме стількох фігурантів справи того дня вирішував Вовк.

Уже протягом години суддя так само вп’яте беземоційно зачитає однакове рішення: арешт з альтернативою застави в 4,6 мільйона гривень.

Про викриття винуватців розкрадань в армії 1-2 лютого гучно заявили правоохоронці. Однак подальші суди відбувались майже за повної тиші.

На деяких засіданнях взагалі не було преси. На інших єдиним стороннім спостерігачем була УП. Інколи прокуратура навіть відмовлялась називати час судового слухання. Годі й казати, що без уваги суспільства залишилась позиція “викритих”, хоча до вироків і доведення їхньої провини ще далеко.

“Українська правда” з’ясувала, кого і за що затримали у справах про корупцію в армії, що приховали чи навіть про що збрехали в офіційних пресрелізах. І чи є серед фігурантів продавці й покупці сумнозвісних “яєць по 17 гривень”.

“Сигнал всім чиновникам” у Мексиці

1 лютого стало днем показових “посадок”.

Силовики масово звітували не лише про затримання й підозри, а навіть про обшуки – стандартний етап, який сам по собі ще не свідчить про жодні успіхи слідства чи якість їхньої роботи.

У правоохоронців не просто не прийнято публічно повідомляти про обшуки – зазвичай це таємниця слідства. Виключення становлять хіба той незначний відсоток справ, які влада використовує як політичний або піар-інструмент.

Участь у цих “рейдах” брали органи, які або належать до вертикалі президента, як-от СБУ, або вже не раз демонстрували свою лояльність Офісу президента, як-от Держбюро розслідувань.

“Мій сигнал всім чиновникам на всіх рівнях, де б вони не були: повернення до минулих часів не буде. Україна йде європейським шляхом та не зверне з нього”, – написав генпрокурор Андрій Костін у день цих синхронізованих викриттів.

Серед тих, хто мав стати “сигналом всім чиновникам”, були троє посадовців Міноборони. Усіх їх швидко арештували без присутності журналістів у судах.

Це двоє колишніх – заступник міністра В’ячеслав Шаповалов і директор департаменту закупівель Богдан Хмельницький. І один чинний – Володимир Терещенко.

Нинішню посаду Терещенка ніхто з силовиків не назвав. Не дивно – історія, яку йому інкримінують, не має відношення навіть до повномасштабної війни. Справа розслідується вже 5,5 років і стосується подій 2016-го.

Наразі старі судові рішення з фабулою цієї справи навіть видалені з публічного доступу. Однак їхні копії збереглись у системі YouControl.

Інформація про причетність Терещенка до злочину була в силовиків щонайменше з літа 2017-го. Щоправда, тоді йшлося не про популярну статтю “розкрадання коштів”, а про менш тяжке порушення експортних правил.

Судячи з публічних даних про кар’єру Терещенка за останні роки, на роботу в Міноборони він прийшов уже тоді, коли проти нього була заведена справа.

У 2016-му чоловік був виконуючим обов’язки директора “Промоборонекспорт”. Це державне підприємство входить до структури “Укроборонпрома”, займається експортом та імпортом військових товарів.

Генпрокурор після вручення підозр у 2023-му році писав, що Терещенко уклав фіктивний договір на техогляд вже відремонтованих деталей авіатехніки. Але не уточнив: це була не техніка, яка боронить українські кордони, а вертольоти морського флоту Мексики.

Контракт на ремонт цих вертольотів Україна і Мексика підписали ще в 2013-му. А три роки по тому Терещенко найняв американську компанію, щоб та оцінила стан 4 двигунів і 2 редукторів тих же гелікоптерів за океаном.

Посередник із США цю послугу виконав, Україна заплатила за неї 1,4 мільйона доларів (36,2 мільйона гривень). Згодом цей техогляд передали Мексиці.

На початку розслідування єдиний злочин, який слідчі вбачали у цих подіях, полягав у відсутності документів для експорту послуг. Відповідний дозвіл у “Промоборонекспорта” був уже прострочений.

Коли саме фабула змінилась на корупційну, УП наразі невідомо. Редакція не змогла отримати коментар захисту Терещенка через зміну його адвокатів. Він сам перебуває зараз під вартою.

З публічних судових рішень відомо, що Терещенко не визнав провину і заперечує будь-які злочини. Одразу після вручення підозри він звільнився з військової служби.

Броня для керівництва МОУ. Хмельницький та Шаповалов

Наприкінці січня щойно звільнений чиновник МОУ Богдан Хмельницький вийшов на зв’язок з “Українською правдою”.

Тоді він уже був одним із головних облич корупційного скандалу в міністерстві. І захотів розповісти свою версію подій: “Якщо завтра не зроблять з мене цапа-відбувайла”.

Завтра, тобто 1 лютого, Хмельницький уже не відповів на повідомлення – його затримала Служба безпеки. Його версію УП слухала вже на екрані в суді, до якого ексчиновник підключився через трансляцію зі слідчого ізолятора.

Саме Хмельницький підписував усі закупівлі відомства, зокрема сумнозвісний договір на постачання харчів, який сплив у ЗМІ. Після скандалу з “яйцями по 17 гривень” міністр Олексій Резніков, який спершу виправдовував своїх підлеглих, все ж звільнив головного закупівельника.

Швидкість, з якою Хмельницького “закрили”, без перебільшень вражає. Шевченківський суд Києва взяв його під варту того ж 1 лютого. Сума застави, під яку ексчиновник міг вийти із СІЗО, не влаштувала прокурора. І вже наступного дня він подав апеляцію.

Для порівняння: скарги на арешт інших двох “топів”, Володимира Терещенка та В’ячеслава Шаповалова, не розглянуті в апеляції досі. Це типова столична практика: матеріали справи нерідко не встигають доставити з одного суду в інший навіть за тиждень.

Матеріали щодо Хмельницького були в апеляції вже за день. Засідання, призначене на 3 лютого, навіть не встигли вписати в онлайн-розклад. А в прокуратурі без пояснень відмовились повідомляти “Українській правді”, на коли призначений розгляд.

Прокурор поспішав виправити занадто малу, як йому здавалось, заставу. Зрештою її змінили з 2,7 на 40 мільйонів гривень.

Події, через які Хмельницький опинився в СІЗО, відбулись у березні 2022-го. Тоді вся країна екстрено шукала необхідне для армії по всьому світу. Зокрема й бронежилети. Саме їхню закупівлю інкримінують Хмельницькому.

У суді він згадував: у той час заявка становила понад 15 тисяч броніків, міністерство купувало все, що знаходило.

7 березня МОУ уклало контракт з іспанською фірмою Duma Engineering Group на 2850 комплектів із плитоносок і самих плит. Згодом експертиза визначила ці броніки як неякісні – плити прострілювались і не мали сертифікатів. За версією слідства, держава втратила на цій закупівлі 107,8 мільйона гривень.

Хмельницький стверджує, що фірму-постачальника тоді знайшло Мінекономіки, контракт він погоджував з керівництвом МОУ, а перевірити наявність броніків допомагали дипломати за кордоном.

Навіть в офіційній версії слідства йдеться, що іспанського виробника тоді визначила “невстановлена особа”, а договір готував не особисто Хмельницький, а його підлеглі. Захист наполягає: контролем якості займаються інші підрозділи, а не департамент закупівель.

Та попри все Хмельницький став єдиним підозрюваним у справі.

Перші обшуки у нього пройшли ще в серпні 2022-го. Тоді в Міноборони неохоче в цьому зізнавались і пояснювали обшуки іншою справою. Вона теж стосується закупівлі броніків, але репутаційно менш вразлива для міністерства, оскільки формально серед фігурантів немає чиновників.

Чи був Хмельницький самостійним гравцем? Відповідь на це запитання є в наступній справі з “параду підозр 1 лютого”. Її відкрили в один день зі справою Хмельницького – 9 червня 2022-го. Але вже не СБУ, а Державне бюро розслідувань.

У цій справі теж ідеться про закупівлі для армії, які виявились неякісними. Загалом 11 контрактів на військову форму, взуття, засоби захисту, зокрема бронежилети. Постачальниками були як іноземні, так і українські компанії.

Загальна сума збитків, за версією слідства, становить 1 мільярд 139 мільйонів гривень.

ДБР у пресрелізах і в матеріалах справи називає людину, яка лобіювала ці договори та давала вказівки Хмельницькому. Це єдиний підозрюваний у справі – ексзаступник міністра оборони В’ячеслав Шаповалов.

“Українська правда” поки не змогла почути його позицію: засідання суду в апеляції відкладене, а захисник Шаповалова має погодити коментарі з арештованим клієнтом. Редакція оприлюднить позицію ексчиновника, щойно її отримає.

У МОУ він як заступник міністерства курував саме напрямок закупівлі. Був звільнений після корупційного скандалу в січні 2023-го. Але в МОУ проводжали його пресрелізом з подякою “за командну та ефективну роботу”.

Після затримання Шаповалова правоохоронці заявили, що він лобіював, зокрема, і те, що було на слуху в суспільства – закупівлі продуктів за завищеними цінами.

Однак наразі у фабулі справи не йдеться ані про договори на харчі, ані про завищені ціни. Шаповалову інкримінують лише закупки неякісних речей. Мовляв, він знехтував інструкціями і не приділив належної уваги перевірці товарів. Вимоги до якості амуніції навіть не прописували в договорах.

Таким чином, найвищого серед затриманих посадовців підозрюють не в корупції, а у “перешкоджанні ЗСУ”.

Така кваліфікація, по-перше, передбачає менш тяжке покарання. А по-друге, корупцію заступника міністра мало би розслідувати Національне антикорупційне бюро. Натомість показові “посадки” взяли на себе провладні органи.

Українська судова практика свідчить: від такого “перетягування ковдри” підозрюваний може лише виграти. Суди неодноразово скасовували підозри чи навіть виправдовували фігурантів через те, що їхню справу розслідував інший орган, ніж передбачено законом.

Антикорупційне бюро своєю чергою публічно заявляло, що ще до розголосу взялось розслідувати закупівлі харчів за завищеними цінами. Але 2 лютого їхні колеги з ДБР прозвітували: вже встигли викрити скандальних “продавців яєць по 17 гривень”.

Тоді співзрозмовник УП в Антикорупційному бюро казав, що їм про такі викриття невідомо. Але якщо це правда, то ДБР могло “підкласти свиню” під розслідування НАБУ.

“Але ж це ДБР – все, що вони говорять, треба ділити на два”, – додавав тоді співрозмовник в Антикорупційному бюро.

І не помилявся.

З їдальні в Костянтинівці у Печерський суд

“Діяльність злочинної групи здається досить простою, – виступав прокурор у суді, де арештовували тих самих “продавців яєць по 17 гривень”. – Але у такий важкий для країни час, під час війни, боротьби із зовнішнім ворогом, є особи, які посягають на статус ворога внутрішнього – розкрадають бюджет”.

Трьох із п’яти фігурантів у залу заводив військовий конвой. Ще двоє – нині цивільні особи, колишні військові, які отримали інвалідність і вийшли на пенсію, а потім влаштувались у приватний бізнес.

Усі п’ятеро отримали арешт. Альтернативна застава – 4,6 мільйона гривень кожному. Такою ж є загальна сума, яку, за версією слідства, вкрала ця група на харчах для армії.

Хто ці люди:

• Дмитро Ткач – підполковник, заступник начальника однієї з військових частин, відповідальний за логістику. ДБР вважає його організатором. Він не давав свідчень у суді, а лише слухав, опустивши голову.
• Юрій Дивак – начальник їдальні цієї ж частини. До війни – цивільний кухар, багатодітний батько. В армію пішов добровольцем. У суді заявив про тиск і погрози з боку слідчого ДБР. Відповідальність за всі можливі порушення поклав на своє керівництво, яке у справі проходить у статусі свідків.
• Людмила Гніденко – бойовий медик. Слідство вважає, що вона вела “чорну бухгалтерію” приватного постачальника харчів. Як і всі інші, не заявляла, що визнає провину, але обіцяла сприяти слідству.
• Ярослав Марунич і Микола Демиденко – співробітники компанії-постачальника продуктів.
  Демиденко прийшов у компанію лише в листопаді 2022-го. До цього, за його словами, працював таксистом. Під час засідання він, ледве стримуючи сльози, лише просив не відправляти його під варту, оскільки піклується про дітей своїх і своєї сестри.

Події, за яких їх затримали, почались у серпні минулого року. Тоді Міноборони уклало договір на поставку продуктів із компанією “Ок Ленд Фуд”. Серед іншого, цей контракт передбачав поставку їжі для 5-го окремого штурмового полку, де служать згадані військові.

За версією слідства, з того часу і до затримання фігурантів у лютому 2023-го року військова частина неодноразово платила приватній компанії гроші за харчі, які насправді не поставлялись. Виручку нібито ділили 50 на 50: між військовими і підприємцями.

Офіційним викривачем схеми став командир частини, який написав заяву про злочин у вересні. Це Павло Паліса, нащодавно призначений командиром легендарної 93-ої бригади “Холодний Яр”.

У справі є й свідчення колишнього начальника продовольчої служби військової частини Андрія Григоровича. Його неодноразово допитували у вересні, листопаді й січні. Але “накрили” схему лише 1 лютого. Ткача, якого називають організатором групи, того дня затримали під час ймовірного розподілу коштів із постачальником.

Навіть з озвученого стало зрозуміло: про сумнозвісні яйця насправді не йдеться. Ба більше: не йдеться про завищені ціни в принципі.

– Я правильно розумію, що справа ніяк не стосується скандалу з “яйцями по 17 гривень”? – уточнила УП у прокурора під час перерви.

– Це один з епізодів. Ми не можемо в судовому засіданні оголошувати всю інформацію, яку ми маємо. В даному випадку це не згадується, оскільки не впливає на контекст, – виправдовувався прокурор.

Він переконував: слідство вивчає не одну закупівлю, а цілу низку, і серед договорів може бути й той, що набув розголосу.

Певний зв’язок із “яєчним скандалом” ця справа все ж має. Один із працівників приватної фірми Ярослав Марунич неофіційно працював у іншій компанії – “Актив компані”. Саме її ціни в держконтрактах стали приводом для суспільного обурення в січні 2023-го.

Однак цей факт говорить хіба про те, що різні приватні постачальники їжі для Міноборони насправді могли бути пов’язані між собою і виступати на ринку в якості картеля.

При цьому в обох компаніях працювали колишні військові. А чи не єдина публічна інформація про цих постачальників стосується саме їхньої участі у держзакупівлях.

Усіх затриманих, за словами адвокатів, слідство навіть не допитало. Єдиним серед них, хто вирішив виступати в суді, був начальник їдальні Юрій Дивак.

“Я простий кухар, – розпочав він. – Продукти я получив? Так, получив. Кухарі приготували їжу? Приготували. Солдати жалоби мають? Не мають”.

Дивак не лише наполягав на своїй непричетності, а й розповідав свої здогадки про інші випадки корупції в його військовій частині.

Та правда в цих історіях тепер ризикує загубитись за гучними заявами правоохоронців.

Поспішаючи задовольнити суспільний запит на боротьбу з корупцією, силовики не вважають за потрібне показувати суспільству докази, сподіваючись, що їхні маніпуляції залишаться непоміченими.

Це не означає, що герої цих історій – безвинні жертви “показових посадок”. Але й про їхню винуватість говорити зарано.

Зрештою, боротьба з корупцією – це питання не точкових покарань у ручному режимі управління, при якому “сісти” може будь-хто і будь-коли, а системних змін.

Допоки влада прикривається показовими “посадками” і прикрашає результати своєї роботи, доти системні зміни насправді не відбулись.