Щороку сотні українців потребують протезування кінцівок. І поранені бійці, і цивільні можуть замовити в Україні протези, які держава повністю оплатить. За майже десятиліття війни на ринок вийшло чимало підприємств, які виробляють протези, зокрема високотехнологічні.
Щоправда, знають про це не всі, зазначає Економічна правда.
Часто поранені чи їхні родини в стані афекту починають збирати кошти на протези. Вони бояться, що не зможуть собі його дозволити самостійно, адже йдеться про сотні тисяч чи мільйони гривень залежно від складності поранення. Брак інформації про свої права є однією з найбільших вад системи.
На жаль, навіть на такій важливій темі як протезування поранених бійців досі намагаються збагатитися шахраї та недобросовісні компанії. Чиновники ж не поспішають закривати лазівки, які існували роками і досі існують.
Як держава допомагає протезувати поранених бійців, що змінилося в цій системі за останній рік та які найбільші проблеми досі не розвʼязані?
Як працює система протезування
Особи з інвалідністю мають право на безкоштовне отримання засобів, які допомагають їхній реабілітації чи щоденному життю. Перелік таких засобів широкий: колісні крісла, милиці, ортези та протези.
У 2023 році на це виділили 2,8 млрд грн – удвічі більше, ніж у 2022 році. До листопада витратили 2,2 млрд грн, з них на протезно-ортопедичні вироби – 70%. Мінсоцполітики не уточнює, скільки витратили на протезування кінцівок.
За даними Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю, в Україні є 60 підприємств, які протезують кінцівки за бюджетний кошт. З них лише сім беруться за складні випадки та протезують засобами підвищеної функціональності.
За останній рік процедуру отримання протезів військовими спростили. Громадські організації “Принцип” та “Протез хаб” розробили для них детальну інструкцію.
Пораненим військовослужбовцям держава виділяє до 2 млн грн на одну кінцівку. Якщо потрібно два чи три протези, то покривається вартість усіх. Такої суми достатньо для виготовлення якісного, складного та функціонального протеза. Самі протези в Україні не виробляють – їх роблять індивідуально для кожної людини з урахуванням потреб та особливостей тіла. Окремі складові імпортують.
За останні роки можливостей для отримання якісних протезів в Україні стало більше, каже директорка з розвитку та партнерств “Протез хабу” Антоніна Кумко. Ринок розвивається, налагоджуються партнерства з новими постачальниками, фахівці підвищують кваліфікацію та вчаться працювати із складними випадками.
Щоб отримати високофункціональний протез, пораненому потрібно пройти комісію і підтвердити, що йому потрібен певний тип протеза. Це не забаганка, пояснює Кумко. Якщо людина хоче повернутися до спорту, їй потрібен один протез, в іншому випадку “спортивний” протез її лише обмежуватиме.
Процес від подання заяви до отримання протеза займає близько місяця і суттєво відрізняється від порядку, який діяв досі. Раніше за рішеннями ВЛК треба було їхати в госпіталі, більшість з яких не адаптовані до потреб людей з інвалідністю. Зараз такі документи можна отримати в лікарні під час лікування.
Крім того, поранені мали отримати групу інвалідності, для чого повинні були пройти ще більш бюрократичну медико-соціальну експертну комісію (МСЕК). Усе це займало чимало часу, фізичних та моральних сил. Однак попри покращення такий порядок досі має суттєві вади та корупційні ризики.
По-перше, коли поранений знайомиться з переліком підприємств, він отримує десятки назв компаній. Окремі з них домовляються з ЦНАПами чи органами соцзахисту, аби ті пропонували пораненим їхні послуги не завжди найкращої якості. Недосвідчена людина навіть не знатиме, що її права порушують.
По-друге, каталог допоміжних засобів реабілітації (ДЗР) – це сотні складових до протезів різних характеристик, виробників та варіантів цін. Розібратися в ньому – неабияке завдання навіть для людей, дотичних до цієї сфери.
По-третє, підприємства можуть обманювати поранених під час вибору протезів, наприклад, просити доплатити за кращий виріб. У разі згоди особа доплачує ці кошти в касу фірми, яка і так отримає від держави всю суму за протез.
Зловживання в системі протезування
Кошти на виготовлення та встановлення протезів продовжують розкрадати. Хоча увага до системи протезування значно підвищилася, фірми інколи використовують нахабні схеми.
Про схеми в системі протезування ЕП розповідали учасники ринку та представники громадських організацій. Рахункова палата проводила відповідні аудити, останній з яких – під час великої війни. Крім того, корупційні ризики в системі протезування аналізувало Національне агентство запобігання корупції (НАЗК). Нижче – про деякі з них.
Маніпуляції з витратами. Протезування – це соціально важлива послуга, яку оплачує держава. Логічно, що вона має право вимагати, аби на них компанії не отримували надприбутків. Щоправда, замість того, аби регулювати максимальну націнку на протези, вона регулює рентабельність підприємств – 5-9%.
При цьому законодавство ніяк не обмежує протезні підприємства в обсягах адміністративних витрат та витрат на збут. Іншими словами, бізнес може штучно завищувати свої витрати, аби відповідати вимогам щодо рентабельності.
Інколи це призводить до абсурдних ситуацій. Наприклад, одне з підприємств віднесло до витрат на збут ДЗР оплату маркетингових та представницьких послуг за 14 договорами на 10,3 млн грн. Звісно ж, їх оплатили коштом держбюджету.
Компанії-прокладки. Для кожного засобу для реабілітації держава встановлює максимально допустиму вартість, яку готова оплатити. З цим є кілька проблем.
По-перше, коди засобів не збігаються з міжнародними стандартами ISO 9999. Тобто державі складно визначати, якою може бути максимальна ціна протеза.
По-друге, гранична вартість, яку встановлює Мінсоцполітики, занадто висока. Це дозволяє протезним підприємствам штучно завищувати ціни. Компанія може купувати засоби через низку посередників. На кожному етапі ціна ДЗР зростає, іноді – у 2,5 разу порівняно з початковою ціною виробника.
Обман та підміна деталей. Інколи протезні підприємства обіцяють людині, що її виріб міститиме одні деталі, але встановлює менш технологічні та дешевші.
“Найдорожча річ у протезі – колінний суглоб. Є механічні суглоби, а є електронні. Ми виявляли випадки, коли людині видають протез з механічним суглобом, але списують електронний. Різниця між ними – сотні тисяч гривень, які підприємству оплачує держава”, – каже в. о. голови Рахункової палати Андрій Майснер.
Мертві душі. Найбільш кричущі випадки – оформлення ДЗР для небіжчиків. Одне з підприємств внесло неправдиві відомості до актів приймання та передавання робіт і “забезпечило” протезами померлих людей на 8 млн грн.
Держава не відстежує, що стається із засобами реабілітації після смерті людей. За законом, такі ДЗР мають повертатися виробникам. Деякі з них можна розібрати, а деталі використовувати для виготовлення тимчасових протезів.
Це стало можливим, бо Мінсоцполітики майже не контролює якість надання послуг протезними підприємствами. Органи соціального захисту протягом останніх 2,5 року не анкетували людей, які отримали ДЗР.
Деколи відсутність зворотного зв’язку призводить до того, що підприємства марнують ресурси. Особам з інвалідністю надають протези неналежної якості, виготовлені без урахування їхніх антропометричних даних. Ці вироби неможливо використовувати, але держава все одно оплачує їхнє виготовлення.
Попри велику кількість порушень, які допускають протезні підприємства, обслуговуючи людей з інвалідністю, у судовому реєстрі майже не знайти згадок про такі випадки. Як правило, люди з інвалідністю не знають, що їхні права порушують і не звертаються до правоохоронних органів за допомогою.
Щодо порушень, виявлених Рахунковою палатою під час останнього аудиту, теж не були відкриті провадження. “Довести порушення складно. Винні телефонують одержувачам ДЗР і “полюбовно” вирішують питання. Люди не розуміють, що від дій непокараних підприємців страждатимуть інші особи”, – говорить Майснер.
Що треба зробити
Проблеми людей з інвалідністю часто лишалися в “сірій” зоні. Таких осіб рідко можна побачити у містах чи селах, адже вулиці не пристосовані для їхнього пересування. Зрештою, увага держави до розв’язання накопичених проблем у системі протезування недостатня навіть після початку війни у 2014 році.
Як наслідок, у велику війну система протезування увійшла не готовою, забюрократизованою та з великою кількістю зловживань, чого не помічають чиновники. Ба більше, після 24 лютого 2022 року уряд забрав в учасників боїв право на безкоштовне отримання високотехнологічних протезів нижніх кінцівок. Виправили таку службову недбалість лише в жовтні 2023 року.
У липні 2022 року Мінсоцполітики вирішило дерегулювати цей ринок. Там позбулися надмірного контролю за протезними підприємствами, ліквідувавши комісію, яка здійснювала виїзні перевірки. Завдяки їм будувалися багаторічні корупційні схеми, які дозволяли блокувати роботу “невигідних” підприємств.
Проте таке покращення мало свою ціну: зараз держава може компенсувати підприємству не лише вартість протеза, а й, наприклад, рекламні послуги. Механізму, який дозволив би контролювати, за що держава платить, не існує.
Через хронічний брак уваги держави до потреб осіб з інвалідністю в Україні спостерігається гострий дефіцит спеціалістів. Протези часто виготовляють та встановлюють люди без відповідної освіти, проте з великим досвідом роботи.
Проблеми з кваліфікацією кадрів іноді вирішують громадські організації. “Ми побачили, що критично не вистачає фахівців з протезування верхніх кінцівок. Ми взяли п’ять фахівців з різних областей відправили їх на двотижневе підвищення кваліфікації у Швецію. Вони повернулися і процес пішов”, – пригадує Кумко.
Щоправда, точковими рішеннями навряд чи можливо досягти системних змін. Без кардинальних кроків буде складно справлятися із стрімким зростанням кількості людей з ампутаціями. Таким людям потрібно не лише збирати та встановлювати протези, а й проводити реабілітацію та час від часу обслуговувати вироби.
Хоча війна з Росією триває майже десять років, в Україні лише напередодні запустили навчальні програми для протезистів у кількох вишах. Також Мінсоцполітики зробило запит на державне замовлення на ці спеціальності.
Державне замовлення на відповідні професії вирішить кілька проблем. Зокрема, на такі спеціальності могли б піти навчатися ветерани або люди, які самі пережили ампутацію. Таким чином держава могла б не лише покращити якість надання послуг протезування, а й працевлаштувати осіб з інвалідністю.
Ще одна проблема – відсутність в Україні виробництва високотехнологічних протезів. Підприємства можуть збирати штучні кінцівки з деталей, які замовлять за кордоном. Як показує практика, часто ці деталі завозяться через посередників і доки виріб у дорозі, його ціна виростає в кілька разів.
На жаль, через велику війну в Україні сформувався один з найбільших у світі ринків штучних кінцівок. Навіть після завершення бойових дій попит на протезування та обслуговування протезів залишатиметься на високому рівні, зважаючи на масштаби мінування на сході та півдні країни.
Провідні світові виробники ДЗР зацікавлені в роботі в Україні, однак військові ризики можуть стримувати їхній вихід на ринок. Замість залучення таких інвестицій державні інституції намагаються зберегти статус-кво, аби завезення складових протезів далі відбувалося за непрозорими схемами.