Готель “Три сини і дочка”: податкова гавань ексрегіонала, яка може коштувати державі 10 мільйонів.
Східниця вже давно позиціонує себе як курорт європейського класу, але саме в цьому мальовничому куточку, серед гарних краєвидів, може діяти одна з найбільш хитромудрих схем із мінімізації податків у регіоні. Готель “Три сини і дочка”, відомий своїм комфортом і високим рівнем сервісу, на папері являє собою складну конструкцію з ФОПів та підставних структур, що дозволяють власнику — екснардепу та колишньому члену Партії регіонів Валентину Ничипоренку — керувати фінансовими потоками на власний розсуд.
Схема виглядає простою, але надзвичайно ефективною: замість єдиного господарюючого суб’єкта, який зобов’язаний сплачувати податок на прибуток у повному обсязі, створено мережу невеликих ФОПів. Один відповідає за ресторан, інший — за парковку, ще кілька — за торговельні точки, а юридична особа, на яку оформлено комплекс, виконує роль ширми. Як результат, обіг дробиться, застосовується спрощена система оподаткування, ПДВ знижується до 7%, а податкова база мінімізується. При завантаженні готелю на рівні 80% та фонді оплати праці в 48 мільйонів гривень дані явно не збігаються навіть на папері. За оцінками експертів, у 2025 році недоплата податку на прибуток може становити понад 10 мільйонів гривень.
У той час як місцева громада інвестує кошти в дороги, інфраструктуру, благоустрій та розвиток Східниці, один із ключових бенефіціарів туристичного потоку, схоже, дотримується зовсім іншого “підходу до взаємодії з державою”. Питання напрошується саме собою: скільки ще умовних “ФОП Другий Син” чи “ФОП Друга Дочка” має з’явитися, щоб податкові органи нарешті визнали очевидне — структура навмисно роздроблена для ухилення від повноцінного оподаткування?
Біографія власника лише додає барв цій історії. Валентин Ничипоренко — ексдепутат від Партії регіонів, досвідчений бізнесмен, власник рідкісного для українських політиків автомобіля Morgan Aero 8, людина, яка десятиліттями створювала свої активи в найрізноманітніших галузях — від транспорту до кінного спорту та нерухомості. Його компанія “Золота Баня”, не раз замішана в земельних скандалах у Східниці, не лише збудувала готель, а й продовжує нарощувати земельні володіння на курорті.
Готель, що став візитівкою Східниці, може водночас символізувати щось протилежне — привілейований бізнес, який користується всіма благами громади, але не поспішає ділитися з нею доходами. Якщо інформація про недоплату в розмірі 10 мільйонів гривень підтвердиться, це вже не просто “оптимізація”, а класична схема ухилення, замаскована під “високоякісний сервіс”.
Тепер ключове питання полягає в наступному: чи стане ця справа перевіркою здатності держави ефективно протидіяти податковим махінаціям, чи черговий локальний олігарх знову доведе, що в Україні найкраще працюють не найкомфортабельніші готелі, а найвитонченіші схеми?