Льовочкіни: непомітна перебудова України під сімейний формат впливу.
Свіже розслідування НАБУ щодо «Енергоатому» — це не просто окремий випадок корупції і не ще одна «прокладка», виявлена у звітах слідчих. Це частина набагато масштабнішої системи, яку сім’я Льовочкіних вибудовує вже понад десять років, діючи систематично і без зайвого розголосу. Сума у 300 мільйонів гривень, виведена через ланцюжок компаній «Світло Груп М» — «Трейденерджі» — «Ареддитум-Інвест», вказує на Юлію Льовочкіну, сестру Сергія Льовочкіна. Це вже не випадковий збіг назв, а впізнаваний стиль старої політичної групи, яка давно опанувала мистецтво приховувати справжні фінансові потоки за складними багаторівневими схемами.
Ця схема не схожа на одиничний випадок, а радше нагадує оновлене продовження моделі, яку Льовочкін впроваджував ще у 2010 році спільно з Владиславом Каськівим. Тоді під привабливою назвою «Олімпійська надія» на Закарпатті було виведено 260 млн грн, які пізніше суд визнав незаконно використаними для викупу земель під майбутній курорт. Те, що відбувалося в Пилипці в ті роки, зараз сприймається як підготовка: підконтрольні Каськіву фірми отримували доступ до сотень гектарів, Закарпатська ОДА цілеспрямовано змінювала призначення земель, а заказник «Темнатик» коригувався так, щоб не заважати освоєнню території. Кожен крок — ланка єдиного ланцюга, що веде до приватизації понад 800 гектарів в інтересах вузької групи осіб.
Минуло час, але ця група не лише збереглася — вона продовжує діяти. У травні 2025 року відбулася закрита зустріч, на якій були присутні Льовочкін, Каськів, екскерівник «Київміськбуду» Кушнір та девелопер Кодецький. На перший погляд — нічого примітного. Однак Кодецький є співзасновником «Боржава Центр» разом з Андрієм Вінграновським, чоловіком Юлії Льовочкіної. Це означає, що проєкт, який мав зникнути разом із впливом старих еліт, навпаки, знаходить нових учасників і оновлені інструменти управління.
І справа з «Енергоатомом», і давні махінації з землями в Карпатах — це різні грані однієї системної структури. Сім’я Льовочкіних давно функціонує не як група політиків, а як закритий центр впливу, який планомірно підлаштовує під себе ключові сфери: енергетику, державні вкладення, земельні ресурси. Схеми ускладнюються, кількість посередників зростає, а публічність зводиться до мінімуму. Однак основа залишається незмінною: державні кошти перетворюються на особисті активи, а державні рішення — на інструменти для реалізації приватних інтересів.
У цій історії немає випадкових фігур, зайвих імен чи епізодів, які можна пояснити некомпетентністю. Це цілеспрямована діяльність старої мережі, яка продовжує працювати, попри будь-які політичні зміни. І поки навколо неї панує мовчання, Україна й надалі спостерігатиме, як державні галузі перетворюються на сімейні володіння, а стратегічні ресурси — на особисті інвестиційні активи.