Поки мешканці столиці щоночі прокидаються від вибухів і чергових повітряних атак, у високих кабінетах районних адміністрацій вирує зовсім інше, значно ситіше життя. У центрі гучного скандалу опинився голова Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації Максим Бахматов. Його свіжа декларація та управлінські рішення викликали шквал обурення як серед пересічних киян, так і в стінах мерії.
Багатство під час війни: золото та мільйонні лізинги
Відповідно до офіційних даних, фінансовий стан очільника Деснянського району за час повномасштабного вторгнення продемонстрував стрімке зростання. Посадовець офіційно задекларував золоті злитки на загальну суму 125 тисяч гривень. Проте дорогоцінний метал — лише вершина айсберга.
Родина Бахматова оперує значними обсягами готівкової валюти. Особисто чиновник зберігає 250 тисяч доларів США та 20 тисяч євро. Його дружина декларує ще 150 тисяч доларів, а мати-пенсіонерка – 50 тисяч доларів готівкою.
Паралельно з накопиченням готівки родина активно обростала коштовним майном. У столиці було придбано квартиру за 1,6 млн грн та паркомісце за 750 тис. грн. Ще 50% квартири з’явилося у Львові — нерухомість вартістю 2,5 млн грн завбачливо оформили на матір посадовця. Оновився й автопарк: голова РДА взяв у лізинг автомобіль за 4 млн грн, а його дружина придбала нову машину за майже 2 млн грн.
«Дайте грошей на побут та охорону»
Попри очевидний фінансовий добробут, Максим Бахматов продемонстрував дивовижну скромність, коли справа дійшла до використання бюджетних коштів. Як стало відомо з джерел журналістів, володар золотих злитків звернувся до мера Києва Віталія Кличка з офіційним проханням виділити йому з міського бюджету «матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань».
Окрім цього, керівник району регулярно вимагає нарахування премій до своєї заробітної плати. А нещодавно чиновник взагалі здивував підписників у соцмережах, оголосивши приватний збір на суму 2,4 млн грн для фінансування власної охорони. Свою ініціативу він пояснив тим, що «держава охорону не надає», а в самої РДА на це немає грошей.
Тим часом у районі: 39% мешканців забезпечені укриттями
Поки голова РДА переймається власним комфортом та безпекою, жителі Деснянського району залишаються сам на сам із загрозою російських ударів. За офіційними даними Київської міської державної адміністрації станом на літо 2026 року, Деснянський район офіційно визнано найгіршим у столиці за рівнем забезпеченості населення укриттями.
У разі повітряної тривоги в захисних спорудах району може розміститися лише 39% його мешканців. Для порівняння: в інших районах Києва цей показник становить від 70% до понад 100%. На величезний спальний масив припадає лише 287 споруд цивільного захисту, з яких абсолютна більшість (249 одиниць) – це найпростіші підвали. Понад 60% деснянців фактично не мають куди сховатися під час атак.
Районна влада традиційно нарікає на брак фінансування, хоча загалом по місту ситуація з виділенням коштів на безпеку теж критична: з передбачених бюджетом на будівництво укриттів грошей реальна фінансова підтримка на середину року становила трохи більше ніж 16%.
Терпець громади та мерії увірвався
Останньою краплею, яка змусила вийти на вулиці навіть родини загиблих військових, став гучний скандал навколо відкриття Алеї Героїв у Деснянському районі. Замість запланованих за проєктом тривалих антивандальних монументів, РДА встановила звичайні бетонні стовпчики, на які просто прикріпили маленькі чорно-білі фотографії полеглих воїнів. Ветерани та родичі героїв відкрито звинуватили Бахматова у зневазі та корупції та вийшли на мітинг із вимогою негайного звільнення посадовця.
Реакція міської влади не забарилася. Мер Києва Віталій Кличко спільно з депутатами Київради офіційно звернулися до Президента України з вимогою звільнити Максима Бахматова з посади голови Деснянської РДА. У списку претензій до чиновника — не лише корупційні скандали та провал цивільного захисту, а й інформація про неприпустиму поведінку, зокрема звинувачення в побитті жінки.
Наразі доля керівника району залежить від рішення глави держави. Проте цей кейс уже став яскравим прикладом того, наскільки глибокою може бути прірва між потребами оборони та реальними пріоритетами окремих чиновників на місцях.