Суддя Господарського суду міста Києва Артем Селівон і його родина роками користуються державними дачами у елітній Конча-Заспі та не декларують витрат на проживання.
Нещодавно фахівці антишахрайського проєкту “190” виявили, що суддя Селівон занижує або ж взагалі не вказує вартість свого нерухомого майна. Йому належать квартира та два гаражі у Києві та велика земельна ділянка на Київщині.
Його дружина Юлія Селівон також має чимало нерухомості: дві квартири у столиці, дві земельні ділянки та житловий будинок на Полтавщині. А наприкінці минулого року жінка інвестувала в закордонну нерухомість – зараз триває будівництво її квартири (50,5 кв. м) на острові Кіпр. Жодних витрат на кіпрську квартиру своєї дружини суддя Артем Селівон не задекларував.
Окремої уваги потребують державні дачі в елітній Конча-Заспі під Києвом, якими користується подружжя Селівонів, але про це трохи – згодом.
За минулий рік Селівон отримав півтора мільйони гривень суддівської зарплати. Юлія Селівон отримала 35 тис. грн пенсії та майже 1,7 млн грн зарплати у Центральному управлінні соціального забезпечення євреїв в Німеччині (м. Франкфурт-на-Майні). При цьому суддя не декларував, що його дружина мешкає в Німеччині та не вказував, на яких підставах вона взагалі знаходиться за кордоном.
Днями суддя отримав у подарунок від свого батька 1,2 млн грн. На ці гроші Артем Селівон у той же день придбав люксовий джип MERCEDES-BENZ GL 63 AMG 2013 року випуску за 1 млн грн, хоча реально таке авто може коштувати близько 3 млн грн.
Суддя вже має місце, де паркувати свою іномарку – в 2020 році батько завбачливо подарував йому гараж у Києві.
До покупки власного авто він користувався автомобілем MERCEDES-BENZ s550 2008 року випуску, який оформлений на його родичку (ймовірно, сестру) Ірину Селівон. Вартість автівки – понад півмільйона гривень. До слова, Ірина Селівон працює приватним нотаріусом у Києві.
Артем Селівон не декларує власних заощаджень. У своїй декларації він вказав, що має 4 банківських рахунки, але приховує кошти, які на них зберігаються. А Юлія Селівон виявилася мільйонеркою: загальна сума її заощаджень – майже 6 млн грн, більшість грошей вона зберігає на рахунках у закордонних банках.
Після виходу попереднього матеріалу про статки судді нам вдалося зʼясувати ще кілька цікавих фактів про Артема Селівона та його родичів-високопосадовців.
У цьому розслідуванні буде багато імен і прізвищ, тому час від часу ми будемо нагадувати, хто кому кум, сват і брат.
Родинно-суддівські звʼязки з “регіональним” шлейфом
Батько судді Артема Селівона – Селівон Микола Федосович – ексголова Конституційного Суду України (2002–2005 рр.), колишній Надзвичайний та повноважний посол України в Казахстані (2006-2010 рр.). З листопада 2010 року по сьогодні – голова Міжнародного комерційного арбітражного суду, голова Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті України, член Президії ТПП України.
Заступницею Миколи Селівона (як в Міжнародному комерційному арбітражному суді, так і в Морській арбітражній комісії) є Ємельянова Інна Іванівна – топпосадовиця часів президента-узурпатора Віктора Януковича.
Ємельянова була колишнім першим заступником ексміністра юстиції України Олександра Лавриновича (2010-2013 рр.). Щодо Лавриновича було порушено кілька кримінальних справ, пов’язаних із можливими зловживаннями на державній службі. Зокрема, у липні 2015 року Генеральна прокуратура України повідомила Лавриновичу про підозру у розтраті 8,5 млн грн державних коштів. У вересні 2017 року йому було повідомлено про підозру у захопленні державної влади. У липні 2022 року ексміністру заочно повідомили про підозру у державній зраді. Слідство встановило, що він брав участь у підготовці так званих “Харківських угод” 2010 року, які дозволили продовжити перебування Чорноморського флоту РФ на території України. За версією прокуратури, ці дії були спрямовані на шкоду суверенітету та територіальній цілісності України. Олександр Лавринович заперечує свою провину у всіх вищезазначених справах. За останніми даними, він переховується за кордоном.
У 2011 році Ємельянова виконувала обовʼязки міністра юстиції. На цій посаді вона разом з іншими представниками “регіональної” влади погодили масштабне відчуження військового майна Збройних сил України, внаслідок чого були продані два останні стратегічні бомбардувальники Ту-95МС, якими росія регулярно обстрілює мирні українські міста.
Тодішня в.о. міністра юстиції Інна Ємельянова підписала висновок Мін’юсту до проєкту розпорядження із позначкою – “не виявлено корупціогенних факторів”.
Восени 2013 року перша заступниця міністра юстиції Ємельянова була у складі делегації на чолі з тодішнім прем’єр-міністром Миколою Азаровим до санкт-петербурга (рф). За кілька років до цього посадовиця увійшла до складу наглядової ради НАК “Нафтогаз України”, де її називали “людиною Азарова”.
У 2014 році Інна Ємельянова була в списках на сайті Кабміну серед тих, хто мав бути звільнений в рамках реалізації закону “Про очищення влади”. Проте в 2019 році указом президента Володимира Зеленського вона стала членкинею Комісії з правової реформи при президентові України. А влітку 2025-го топпосадовиця каденції Януковича стала радником нового міністра юстиції Германа Галущенка.
Інна Ємельянова є співзасновницею Благодійної організації “Благодійний фонд Костянтина Ємельянова” (код ЄДРПОУ 35234435). До керівних органів організації входить і скандальний суддя Господарського суду міста Києва Роман Бойко, який оформлює елітне майно на дружину-мільйонерку. Він разом з Ємельяновою входив до складу Комісії з правової реформи при президентові України.
Тут варто звернути увагу саме на тісні звʼязки Бойка з одіозним екссуддею та ексзаступником голови Вищого господарського суду Артуром Ємельяновим, якого називають обличчям суддівської системи часів Віктора Януковича.
Підтвердити або спростувати родинні звʼязки між Артуром і Інною Ємельяновими, зважаючи на одне прізвище, наші фахівці (поки що) не можуть.
Артур Ємельянов був фігурантом численних журналістських розслідувань про корупцію, незаконне втручання в роботу судів і елітну нерухомість по всьому світу. Він здійснював правосуддя до 2017 року, але продовжував отримувати зарплату до 2021-го – допоки його не звільнили з посади судді Вищого господарського суду за вчинення “істотного дисциплінарного проступку”. Після цього колишній суддя зайнявся адвокатською діяльністю.
У грудні 2024 року працівники Державного бюро розслідувань повідомили Ємельянову про підозру у причетності до злочинної організації та участі у її злочинах, а також в отриманні неправомірної вигоди. Слідство встановило, що він входив до складу злочинної організації, яка складалась здебільшого з суддів, адвокатів, арбітражних керуючих, різних працівників суду тощо. За даними ДБР, учасники схеми за хабарі виносили “потрібні” рішення, переважно у господарських спорах.
Екссуддю взяли під варту, а в травні 2025 року Печерський суд змінив йому запобіжний захід із тримання під вартою на особисте зобов’язання. Одразу після звільнення Ємельянова з-під варти ДБР знову його затримало. Бюро оприлюднило в соцмережах заяву, що ексзаступник голови Вищого Господарського суду України нібито домовився спершу з суддею Вищого антикорупційного суду, а потім і з суддею Печерського районного суду столиці, щоб вийти з-під варти.
У Державному бюро розслідувань підтвердили затримання Ємельянова у межах кримінального провадження за посягання на економічну безпеку країни в інтересах держави-агресора. За даними ДБР, після незаконної зміни запобіжного заходу він мав намір залишити територію України.
Влітку 2025-го Ємельянову повідомили про нову підозру – у незаконному збагаченні. За даними слідства, підозрюваний особисто та його родина стали власниками 6 квартир, 5 гаражів, по одному нежитловому приміщенню в елітних житлових комплексах “Новопечерські Липки” та Tetris Hall, 3 автомобілів, 13 земельних ділянок, корпоративних прав у 2 юридичних особах, а також 60 тис. доларів. У ДБР розповіли, що екссуддя використовував протиправну схему легалізації доходів – під виглядом фіктивної підприємницької діяльності близьких осіб, декларування штучних доходів нібито за надання освітніх послуг, послуг психолога. Ба більше, правоохоронці збирали докази незаконного набуття Ємельяновим активів не лише на території України, а й за кордоном – зокрема в Австрії, Туреччині, ОАЕ.
Наразі екссуддя Ємельянов перебуває під вартою.
До його затримання Бойка називали “кишеньковим суддею Ємельянова”, оскільки через нього служитель Феміди часів Януковича сподівався повернути собі колишній вплив на суддівську систему, а особливо – на систему господарських судів.
У 2018 році розслідувачі програми “Наші гроші” зафіксували, як суддя Роман Бойко в робочий час приїжджав на неформальну зустріч у “тіньовий” офіс Ємельянова в центрі Києва. У 2020 році під час спілкування з журналістами “Радіо Свобода” Бойко підтверджував, що підтримує стосунки з Ємельяновим.
Чому це важливо в історії про Артема Селівона: по-перше, Артем Селівон і товариш Ємельянова Роман Бойко – колеги у столичному Госпсуді. По-друге, Роман Бойко та вищезгадана Інна Ємельянова, яка працює заступницею батька Артема Селівона – співзасновники “Благодійного фонду Костянтина Ємельянова”, через який, за даними журналістів, виводились гроші, отримані суддями за винесення незаконних рішень.
Зв’язки Артема Селівона та його батька з людьми Ємельянова – неймовірний збіг обставин чи все ж таки закономірність, яка свідчить про спадковість старих суддівських схем під новими іменами? Мабуть, риторичне питання, проте відповідь на нього мають дати не журналісти, а правоохоронці.
Брати-судді
Ще один одіозний родич судді Артема Селівона – його двоюрідний брат Кулініч Юрій Петрович – суддя Деснянського районного суду міста Чернігова. Кулініч був головуючим суддею у справі про розгін учасників Революції Гідності в Чернігові, в якій суд повністю виправдав організатора розгону.
Так про це рішення писала місцева преса: “Сьогодні суддя Деснянського суду Чернігова Юрій Кулініч зачитав вирок щодо розгону Євромайдану у Чернігові. За всіма пунктами звинувачень він визнав головного організатора розгону – заступника начальника обласного УМВС Едуарда Гребенюка невинним. Винними є євромайданівці, бо – хулігани. Як сказав потерпілий Станіслав Тавлуй, результат все ж є: “Усім громадянам Чернігова, які більш менш цікавляться суспільно-політичним життям, ще раз показано: НІЧОГО не змінилося. Судову систему (суддів) Деснянського районного суду треба змінювати”. Однак Юрій Кулініч досі сидить на кріслі судді та не поніс жодної відповідальності за виправдовування розгону євроактивістів.
У 2019-му Кулініч невдало намагався стати суддею Вищого антикорупційного суду.
Вища кваліфікаційна комісія суддів і Громадська рада міжнародних експертів дійшли висновку, що суддя Юрій Кулініч має недостатній рівень знань та практичних навичок для розгляду справ, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, “з огляду на системний характер порушень процесуального законодавства суддею під час розгляду судових справ що, своєю чергою, свідчить про недостатній рівень професійної компетентності кандидата для зайняття посади судді Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду”.
Другий двоюрідний брат Артема Селівона – Селівон Анатолій Олександрович – у минулому році став суддею Господарського суду Рівненської області. До цього він працював помічником суддів у Вищому господарському суді України та у Верховному Суді України. Цікаво, що Анатолій Селівон і Артур Ємельянов у 2016 році працювали разом у Вищому господарському суді.
Держдачі в Конча-Заспі
Артем і Юлія Селівони користуються двома дачними будинками у Будинку відпочинку “Конча-Заспа” Державного управління справами. Це – державні дачі у елітному передмісті Києва.
- Перша дача – площею 184,84 кв. м. Право користування дачним будинком надано батьку судді Селівону Миколі Федосовичу на підставі інвестиційного договору, Артем і Юлія Селівони також користуються цим будинком з 2017 року.
- Друга дача – площею 106,7 кв. м. Юлія Селівон має право користування цим дачним будинком на підставі договору на проведення реконструкції будинку з 2019 року. Також цією дачею користуються батьки Юлії Селівон – Карпухно Петро Миколайович і Ставицька Наталія Олександрівна.
Тепер – детальніше про інвестиційні договори, договори на проведення реконструкції та що таке держдачі взагалі.
Заміські комплекси, нині відомі як будинки відпочинку “Конча-Заспа” та “Пуща-Водиця”, зводились невдовзі після Другої світової війни. За радянських часів ці огороджені парканами лісові поселення були чимось на кшталт елітних готелів: керівництво УРСР та Комуністичної партії відпочивало тут у затишних корпусах та дерев’яних зрубах.
На початку 2000-х ці будинки відпочинку разом із десятками готелів, санаторіїв та мисливських угідь перейшли під контроль Державного управління справами. У 2003-му з’явилась постанова Кабміну, яка регламентувала доступ до Конча-Заспи і Пущі-Водиці: на державну дачу чи окремий будинок там могли претендувати члени уряду, генпрокурор та урядові пенсіонери, на окремий номер у санаторних корпусах – керівники інших центральних органів виконавчої влади.
Після цього українські чиновники та високопосадовці, отримавши можливість оформити довгострокову оренду, розпочали масштабну перебудову “будинків відпочинку”. На місці радянських дерев’яних будинків можновладці почали зводити особисті маєтки, оформлюючи будівництво як реконструкцію. За договорами з адміністрацією, вартість такої реконструкції зараховувалась як орендна плата на багато років вперед.
У 2014 році ДУС оголосило про відмову від фінансування “Конча-Заспи” та “Пущі-Водиці”, яке на той час складало близько 4 млн євро на рік. Тоді ж постановою уряду скасували перелік категорій осіб, які мають право на пільгове проживання в державних резиденціях. Відтоді було запроваджено правовий механізм, який дозволяє громадянам України, іноземцям, особам без громадянства, а також юридичним особам користуватися приміщеннями в Будинку відпочинку “Конча-Заспа” та комплексі відпочинку “Пуща-Водиця” Державного управління справами.
У травні 2021 року президент України Володимир Зеленський оголосив про аудит державних земельних ділянок та будинків, розташованих у “Конча-Заспі” та “Пущі-Водиці”. Станом на 2021 рік, на держдачах у “Конча-Заспі” мешкали близько 200 колишніх і чинних чиновників.
За словами Зеленського, внаслідок дій попередньої влади фактично було легалізовано “перебування на цих землях і в резиденціях, за дуже символічну плату, низки незрозумілих осіб”.
“Це – колишні судді, прокурори, правоохоронці, митники, податківці, люди на прізвище Піскун, Ландік, Васюник, міністри часів Януковича – Табачник і Богатирьова, віцепрем’єр часів Порошенка Зубко й навіть директор департаменту корпорації “Богдан” Олександр Ільїн”, – пояснював президент.
Звісно ж, з таким рішенням погодились не всі. Ексчиновники масово подали заяви до суду в надії виграти справу та повернути собі дачі в елітному селищі під Києвом. Усі ті, хто судився із Будинком відпочинку “Конча-Заспа”, вважали, що розірвання договорів оренди є протиправним.
Вони вказували у позовах, що договори є інвестиційними (саме такий договір має батько судді Микола Селівон), відповідно до яких орендарі брали зобов’язання “на власний ризик і за власні кошти” ремонтувати будинки чи будувати нові. Також у позовах скаржники наголошували, що після завершення цих робіт вони отримали “об’єкти” в оренду строком на 25 років і більше.
Суддя Госпсуду Артем Селівон, родина якого досі користується двома будинками у комплексі, також обурювався перспективою виселення з “Конча-Заспи”.
“Тоді (після 2014 року, коли уряд зняв “номенклатурні” обмеження, дозволивши орендувати житло в елітному передмісті Києва всім охочим – ред.) в Конча-Заспу багато, так би мовити, “лівих” людей заїхало. Когось приваблювала природа, когось – цілодобова охорона. Чого тепер дивуватись, що тут живуть “незрозумілі”?”, – розповідав Селівон у розмові з журналістами. Але, як бачимо, родина судді досі має право користування двома держдачами у елітному передмісті столиці.
Найгучнішим прецедентом стала держдача “регіоналки” Богатирьової. Раїса Богатирьова після виселення з держдачі виграла суд першої інстанції – у 2021 році Голосіївський районний суд Києва ухвалив рішення на користь ексчиновниці та зобов’язав Будинок відпочинку “Конча-Заспа” Держуправління справами забезпечити доступ їй та членам її родини до домоволодіння. Після цього новин про Богатирьову та її держдачу не було, тож можемо припустити, що вона досі може користуватися цим майном.
Нагадаємо в деталях забуту історію держдачі “регіоналки” Раїси Богатирьової. У 2011 році Українська правда виявила, що Богатирьова, яка тоді обіймала посаду секретаря РНБО, здійснювала грандіозне будівництво на території Будинку відпочинку “Конча-Заспа”. За часів президента Віктора Ющенка ексчиновниці виділили майже готовий будинок – це була споруда площею близько 400 кв. м. Коробка з дахом і балконами була вже зроблена, залишалося здійснити лише внутрішні роботи. Однак Богатирьова знесла цей об’єкт і на його місці почала будувати палац своєї мрії – з басейном, гаражем на три автівки та гостьовим будиночком. За оцінками журналістів, це будівництво коштувало їй кілька мільйонів доларів.
Сама Богатирьова стверджує, що сума витрат на будівництво маєтку становила 18 млн грн, і ці гроші, згідно з договором, мають бути враховані у рахунок майбутньої оренди.
У 2014 році ДУС прийняв в експлуатацію побудоване житло. Відповідно до договору, Богатирьова має право користуватися об’єктом протягом 25 років – тобто до 2039 року.
Будинок “регіоналки” має площу 641 кв. м і відноситься до першого – найвищого – класу комфортності. Сума оренди на місяць – близько 200 тис. грн.
За 2 роки до масштабного будівництва Богатирьової тодішній керівник ДУС Ігор Тарасюк стверджував: “За законом, на території “Конча-Заспи” не може здійснюватися будівництво нових будинків, тому що у “Конча–Заспи” немає акту на постійне землекористування. Там може проводитися лише реконструкція”. Але ж Раїса Богатирьова Богатирьова здійснила не реконструкцію, а справжнє будівництво, і ДУС прийняв її маєток в експлуатацію. До того ж, у своїй позовній заяві після виселення з держдачі Богатирьова вказала, що у 2008 році вона уклала договір саме на будівництво будинку на території “Конча-Заспи”. Проте розслідувати ці факти 10-річної давнини наразі не поспішають.
Як тоді розповідав Тарасюк, “реконструкцію” чиновник може здійснити на підставі інвестиційної угоди, і вкладені ним кошти в оновлення будуть зараховуватися у вартість орендної плати. Але сам маєток не переходить у приватні руки – власне, так і відбулось у випадку з Богатирьовою, хоча під час будівництва її маєтку журналісти Української правди висловлювали побоювання, що посадовиця піде шляхом одіозного ексзаступника “регіонального “гепрокурора Пшонки Рената Кузьміна – поціновувача “руского міра”, якого підозрюють у держзраді.
За кілька років до будівництва маєтку Богатирьової Кузьмін також уклав аналогічний інвестиційний договір – але з адміністрацією комплексу “Пуща-Водиця”. Ексчиновник взяв собі старий барак і здійснив його “реконструкцію”. За цією угодою, право власності на будинок, збудований замість деревяної халабуди, Ренат Кузьмін оформив на себе. Після Революції Гідності Кузьмін втік з України, а потім повернувся в 2019-му та став нардепом від ОПЗЖ. А після повномасштабного вторгнення – знову втік, і тепер поширює проросійські наративи та буває у москві. У 2022-му його позбавили депутатського мандату та українського громадянства. Щодо його держдачі роками тяглися суди і остаточного рішення суду у цій справі у відкритому доступі немає.
Аналізуючи досвід Богатирьової та Кузьміна, простими словами: інвестиційний договір Миколи Селівона (батько судді) та договір на проведення реконструкції будинку Юлії Селівон (дружина судді), що укладені з адміністрацією “Конча-Заспи”, дають родичам судді право на проживання на держдачах, якщо ті будуть проводити реконструкцію будинків. І вартість цієї реконструкції буде враховуватись у рахунок майбутньої оренди.
Але суддя Артем Селівон жодного разу не декларував витрат своєї дружини Юлії Селівон на реконструкцію дачі в “Конча-Заспі”, хоча вона має право користування цим майном аж з 2019 року. Та і як вона може займатися реконструкцією, якщо після початку повномасшабного вторгнення у 2022-му виїхала до Німеччини та одразу ж знайшла перспективну роботу – у Центральному управлінні соціального забезпечення євреїв в Німеччині, і тепер заробляє більше, ніж її чоловік-суддя.
Нагадаємо, у своїх деклараціях суддя Селівон вказує, що дачним будинком у “Конча-Заспі”, яким користується його дружина, також користуються її батьки. Можливо, саме вони займаються реконструкцією держдачі, і в такому випадку Артем Селівон дійсно може не декларувати витрат на ремонт або будівництво (хоча договір оформлений саме на Юлію Селівон, тож витрати на реконструкцію має нести лише вона – і це підлягає декларуванню).
Це ж стосується і інвестиційного договору його батька. Адже формально суддя Госпсуду столиці Артем Селівон має право не декларувати витрати свого батька, а також тещі й тестя – навіть якщо саме вони фінансують реконструкцію чи утримання держдач, якими користується його родина.
Ймовірні звʼязки з “регіоналами” та сумнівне майно
Ми закликаємо Службу безпеки України та Державне бюро розслідувань звернути увагу на звʼязки родини Селівонів з представниками “регіональної” влади, адже співпраця батька судді Миколи Селівона з топпосадовицею часів Януковича, яку ще й вважали “людиною Азарова”, викликають певні питання щодо моральності та, ба більше, національної безпеки.
Також просимо Національне агентство з питань запобігання корупції, Спеціалізовану антикорупційну прокуратуру, Національне антикорупційне бюро України звернути увагу на наступні факти:
- дружина Артема Селівона в 2024 році набула майнові права на обʼєкт незавершеного будівництва за кордоном – йдеться про квартиру площею 50,5 на Кіпрі, проте її чоловік-суддя не декларував жодних витрат Юлії Селівон на це майно;
- дружина Артема Селівона з 2019 року на основі договору на проведення реконструкції користується державною дачею у Будинку відпочинку “Конча-Заспа”, а її чоловік-суддя жодного разу не задекларував її витрат на ремонт чи будівництво на цій території. Також виникає питання, чому родину Селівонів не виселили з держдач у рамках “аудиту” в 2021 році;
- суддя Артем Селівон регулярно отримує подарунки від свого впливового батька (зокрема, гараж у столиці в 2020 році та гроші в 2025-му);
- місяць тому суддя Артем Селівон придбав люксову іномарку (ймовірно, за заниженою ціною), гроші на яку отримав від свого батька;
- суддя Артем Селівон роками не декларує власних заощаджень, хоча його висока заробітна плата цілком могла б дозволити йому відкладати значну суму коштів “під матрац”;
- дружина Артема Селівона від 2022 року живе та працює в Німеччині, проте суддя не декларує, на яких умовах Юлія Селівон перебуває за кордоном і не вносить до декларацій нерухомість, якою жінка користується під час перебування за кордоном.
Наразі наші фахівці продовжують досліджувати спосіб життя та майновий стан родини судді Артема Селівона. У наступній частині розслідування читайте про те, як після виїзду з України Юлія Селівон почала продавати свою нерухомість в Україні. В 2022-му дружина судді отримала загалом майже 4 млн грн доходу від відчуження нерухомого майна. Однією з покупців її нерухомості була Беліменко Ніна Миколаївна – матір українського бізнесмена Вячеслава Беліменка, якого журналісти підозрюють в організації постачання до рф елітних німецьких автомобілів на суму понад 225 тис. євро.