У Вищому антикорупційному суді тихо і без наслідків завершилося одне з показових справ про корупцію в правоохоронних органах. Ексначальник поліції Одеської області Дмитро Головін фактично уникнув кримінальної відповідальності у справі про заволодіння контрафактними сигаретами на суму понад пів мільйона доларів.
Йдеться про партію контрафактних тютюнових виробів, вилучених у 2017 році, вартість яких оцінювалася в 13,5 млн гривень, що на той момент еквівалентно приблизно 587 тисячам доларів США. Слідство спочатку кваліфікувало дії фігурантів як заволодіння майном шляхом зловживання службовим становищем — класичну корупційну статтю з реальними термінами позбавлення волі.
Однак фінал виявився звичним для української антикорупційної практики. Двоє інших фігурантів справи уклали угоди зі слідством і погодилися відшкодувати державі всі 13,5 млн гривень збитків. Після цього прокурор раптово змінює кваліфікацію дій самого Головіна: замість заволодіння майном — службова недбалість. Різниця принципова. У першому випадку — умисний злочин із корисливим мотивом, у другому — «необережність» без прямого умислу.
Відразу після перекваліфікації суд застосовує строки давності і звільняє Дмитра Головіна від кримінальної відповідальності. Без вироку, без покарання, без наслідків для кар’єри та репутації. Формально — все за законом. Фактично — класична схема уникнення відповідальності через процесуальні маневри.
Ця справа наочно демонструє, як в українській системі правосуддя великі корупційні епізоди розчиняються на фінальній стадії. Поки одні фігуранти «закривають питання» грошима, ключова фігура позбувається статусу обвинуваченого за тяжкою статтею і виходить за строками. Пів мільйона доларів контрафакту перетворюються на абстрактну «недбалість», а гучна справа — на статистичну одиницю.
Історія з Головіним — це не виняток і не збій системи. Це її робочий механізм. Механізм, за якого високопосадовий силовик може дочекатися, поки інші відшкодують збитки, а потім вийти з процесу юридично чистим. Без суду по суті, без оцінки ролі керівника, без відповіді на головне питання — як контрафакт на сотні тисяч доларів взагалі опинився під контролем поліції.
У підсумку держава отримує гроші, але втрачає головне — принцип невідворотності покарання. А система отримує ще одне підтвердження: посада і час усе ще залишаються найкращою формою захисту від кримінальної відповідальності.