У серпні 2026 року трудовий колектив ТОВ «Дрогобицька солеварня» — підприємства з майже 640-річною історією — звернувся до Фонду держмайна, Львівської ОВА та обласної ради з проханням не міняти керівника напередодні приватизації.
За сухими рядками звернення ховається сюжет, який важко вигадати спеціально: людина, що з перших днів повномасштабного вторгнення пішла добровольцем, рік прослужила в лавах ЗСУ, а після повернення — витягнула підприємство з занепаду, тепер може втратити посаду за кілька тижнів до приватизації.
Що показують цифри
Формально трудовий колектив не заперечує проти самої приватизації — навпаки, визнає, що вона здатна принести інвестиції та нові технології. Адже якщо звернути увагу на динаміку за період керівництва Олега Петренка, вона справді впадає в очі:
середньомісячні надходження зросли з 733 тис. грн (2021) до 3,35 млн грн (2025) і 4,72 млн грн у першому півріччі 2026-го — понад шестикратне зростання;
виробництво солі — з 222,3 т до 732,3 т за рік, а лише за пів року 2026-го вже перевищено весь показник 2021-го;
прибуток — з 20,6 тис. до 849,2 тис. грн, тобто зростання більш ніж у 40 разів;
штат — з 29 до 53 працівників, зарплата — більш ніж удвічі.
Для підприємства, яке ще донедавна тримало одну шахту й кілька панв і виварювало сіль на дровах за технологією XIV століття, це не просто «позитивна динаміка» — це ознака того, що менеджмент нарешті знайшов, як монетизувати культурну спадщину, а не лише її утримувати.
Людський вимір управлінського рішення
Саме тут і виникає та деталь, яку сухий бюрократичний документ не фіксує, але яка задає всьому сюжету інший масштаб. Олег Петренко очолив підприємство не в кабінетній тиші — він повернувся на цю посаду після мобілізації: з перших місяців повномасштабного вторгнення пішов добровольцем і рік провів у Збройних силах. Тобто людина, яку зараз пропонують замінити «ще до завершення приватизаційних процедур», — це керівник, який спершу захищав країну зі зброєю в руках, а потім, повернувшись, відбудовував конкретне підприємство конкретної громади.
Це не аргумент проти приватизації як такої — трудовий колектив сам про це пише. Але це аргумент проти кадрової рокіровки напередодні приватизації, зробленої без пояснень і без урахування позиції 53 працівників, чия зайнятість залежить від керованості поточних процесів.
У чому тут ризик
Автори звернення вказують на цілком прозаїчні речі: зміна керівника напередодні торгів завжди породжує підозри, що умови готуються під конкретного покупця; новий менеджмент, який не володіє договірними зобов’язаннями та специфікою виробництва, створює операційну невизначеність саме тоді, коли підприємство й так перебуває в стані підвищеної вразливості. А репутаційні ризики для органів влади, які ухвалюють таке рішення, можуть виявитися дорожчими за будь-яку короткострокову вигоду від «зручного» призначення.
Питання тепер — чи почує Фонд держмайна позицію людей, які знають підприємство зсередини, чи запуск приватизації супроводжуватиметься кадровим експериментом якраз тоді, коли стабільність потрібна найбільше?
Дрогобицька солеварня переживала імперії, війни й реорганізації від 1390 року. Питання, чи переживе вона чергову кадрову ініціативу напередодні власної приватизації, залишається відкритим.