Галущенко Герман

Останні факти, які яскраво демонструють відношення Міністра енергетики Германа Галущенка без фахового диплома до журналістських розслідувань, – це скандал з Харківським проєктним інститутом “Енергопроект”. В статті, опублікованою Віктором Куртєвим, наведено факти того, що країна агресор – Росія, починаючи з 2014 року, мала постійну присутність в цьому інституті та навіть відкрила там свій філіал, який працював як мінімум до 24.02.2022 р., з вільним доступом своїх агентів до будівлі цього стратегічного підприємства. При цьому документи, які знаходяться в цій будівлі, – це проєкти ядерних установок, таких як Запорізька, Південноукраїнська АЕС та інші, певна частина з них мала б мати грифи “для службового користування” чи “таємно”.

Ці факти повинні були в першу чергу зацікавити Управління СБУ в Харківській області та Міністра без фахового диплома Галущенка, але ні: вони один одному подякували за блокування потрапляння в будівлю підприємства законно призначеного нового керівника та унеможливлення роботи інституту в цілому.

В офіційному прес-релізі СБУ в Харківській області зазначало про вилучення проєктної документації з архіву інституту. Питання одне: чи не запізно ви спохватилися? Фактично, присутність російських агентів у цьому інституті була як мінімум десятиріччя. Що це як не злочинне покривання своєї бездіяльності? Де розслідування по факту допуску представників Росатому (під прикриттям якого працює ФСБ) і ФСБ до будівлі проєктного інституту в Харкові? Де реакція Міністра енергетики Галущенка на ці беззаперечні факти?

Таке враження що він (Міністр енергетики без фахової освіти Галущенко) недоторканий “герой” і стовп, що забезпечив сталу роботу енергетики України в важкі часи російських бомбувань по енергетичній інфраструктурі. Але в цій статті ми доведемо що енергетика нашої країни витримала російську агресію не завдяки, а всупереч таким керівникам як Галущенко та його команда.

Тепер подивимось, як працює Міністр енергетики та які здобутки він отримав, перебуваючи на цій посаді. Крім того, Галущенко до цього працював у якості віце-президента НАЕК “Енергоатом” і входив до команди ставлеників Деркача, що включала його багаторічного помічника О. Бояринцева. Та яким чином цей міністр керує підпорядкованими йому підприємствами енергетики?

НЕК “Укренерго” – постійні скандали. Не покладаючи рук, Галущенко працює над дискредитацією керівництва “Укренерго”, яке саме забезпечувало стабільність роботи енергосистеми України, з однією метою – поставити туди “свого” керівника.

ДП “Чорнобильпроменергобуд” – підприємство з унікальним досвідом будівництва в зоні відчуження об’єктів поводження з РАВ на сьогодні банкрут. Маючи такий об’єкт будівництва як ЦВЯП (централізоване сховище відпрацьованого ядерного палива) Міністр не використав потенціал цього Державного підприємства. Замість цього підконтрольний Галущенко НАЕК “Енергоатом”, підписав договори на 1,5 млрд грн з нікому невідомою та без жодного досвіду роботи на об’єктах ядерної енергетики ТОВ “БК КБР”.

ДП “Східний ГЗК” – підприємство займається видобуванням і переробкою урану з уранових руд, які використовуються для виробництва ядерного палива. З 2020 року перебуває в жахливому стані. Заборгованості із заробітної плати перед робітниками, без інвестиційного розвитку, без якогось плану на розширення видобутку та реорганізацію. Недолугі рішення та пропозиції команди Галущенка-Шовгелі та Міненерго про передачу Новоконстянтинівської шахти на баланс НАЕК “Енергоатом”, залишивши при цьому затухаючи інші дві шахти напризволяще не були реалізовані завдячуючи тиску колективу комбінату. По суті, підприємство вмирає, а керівники галузі влаштовують забіги від Росії до Казахстану, очевидно, чудово розуміючи, чим це загрожує Україні. Нагадаємо, такі підприємства є критично важливі для забезпечення енергетичної безпеки України (було завдання дійти до 100% забезпечення України власним ураном, а натомість не маємо й 10%).

ДП “Бар’єр” – підприємство яке займається поводженням з радіоактивними матеріалами, у тому числі від переробки уранової руди. Від успішності функціонування підприємства, залежить екологічний стан м. Камянське, м. Дніпро та всього басейну Дніпра що розміщений нижче течією. На сьогодні воно в плачевному стані, з невиплатами заробітних плат, з нульовим інвестиційним планом розвитку зі сторони Міненерго. Тільки завдяки європейській допомозі ДП “Бар’єр” реалізує самі критичні заходи з поводженням радіоактивними матеріалами, при цьому це відбувається навіть без підтримки Міністра Галущенка, навіть скоріш всупереч його позиції.

ДП “Смоли” – унікальне виробництво іонообмінних смол, які використовуються для видобування уранового оксидного концентрату, взагалі призупинено. Міністр нічого іншого не зробив, крім того що передав його чергове підприємство атомно-промислового комплексу фонду державного майна для приватизації.

ДП “УкрНДПРІ промтехнології” – проєктний інститут (проєктування об’єктів урановидобувної галузі) – банкрут. Заборгованість за податками та заробітною платою сягає десятків мільйонів, при кількох десятках працюючих, наразі воно не працює. Теж тільки наміри Міністра передати його на приватизацію. Взагалі всім технологічним підприємствам ядерно-паливного циклу, що мають посилювати енергонезалежність України, Міністерство енергетики ніякої уваги не приділяє та нічого, у свою чергу, не робить і Галущенко для збереження таких унікальних виробництв.

ДП “ДНІЦСКАР” – унікальне підприємство, що забезпечувало розробку систем аварійного контролю та реагування – банкрут. Теж має заборгованість за податками та зарплатою. У штаті дві людини. Ще 2 роки тому назад було прибутковим.

НАЕК “Енергоатом” – ще коли Галущенко зайшов командою з Бояринцевим на початку 2020 року, основним об’єктом, який добудовувався НАЕК “Енергоатом” був ЦСВЯП (централізоване сховище відпрацьованого ядерного палива), ступінь будівельної готовності у 2019 році була майже 90%. Після низки корупційних скандалів і після підписання додаткової угоди з маловідомою компанією ТОВ “БК КБР” на суму 1,5 млрд грн, без належних тендерних процедур і взагалі без використання електронного майданчика Prozorro, як мінімум три рази (у 2020, 2021 та 2022 роках) Міністр Галущенко з Президентом НАЕК “Енергоатом” Котіним піарились на закінчені реалізації цього об’єкту. Незважаючи на це, до сьогодні ЦСВЯП не експлуатується. Цей об’єкт знаходиться на стадії введення в експлуатацію. Крім того, відкрито декілька кримінальних проваджень за нецільове використання державних коштів НАЕК “Енергоатом” через підрядника ТОВ “БК КБР”. Але це справа правоохоронних органів, тому звинувачувати когось без рішення суду буде некоректно. Хоча і так все зрозуміло. Як можна підписати на 1,5 млрд додаткову угоду, витративши до цього ще 0,8 млрд (тобто загальна сума на будівництво 2,3 млрд), при цьому на торгах, що відбулися 2018 року, сума, яка планувалася на будівництво, складала 1 млрд грн з ПДВ. Складається враження, що це банальне відмивання грошей через підконтрольну структуру.

Станом на сьогодні Україна, на жаль, не має в експлуатації ЦСВЯП і має переповнені басейни витримки на трьох АЕС, які забезпечують країну електричною енергією під час війни. Зазначимо, цей об’єкт є критично важливим для забезпечення сталої роботи всіх енергоблоків НАЕК “Енергоатом”, адже неможливість вивезення відпрацьованого палива з басейнів витримки АЕС може призвести до необхідності зупинки їх роботи. Чи не в цьому полягає план функціонерів, що захопили ядерну галузь?

З 2021 року відколи Президентом України Володимиром Зеленським було доручено розпочати роботи з будівництва двох ядерних енергоблоків на майданчику Хмельницької АЕС з використанням технології Westіnghouse, жодного практичного кроку з боку, як Міненерго, так і з боку НАЕК “Енергоатом” не зроблено. Навіть не розпочаті роботи з розробки техніко-економічного обґрунтування та вибору майданчика. Тобто на сьогодні ми знаходимось на тому ж місці, що і у 2021 році.

Ми бачимо та усвідомлюємо наскільки важливо вчасно зміцнювати енергетичну безпеку держави та наскільки це на сьогодні є критичними питаннями. Наприклад, Польща, яка ніколи немала атомної енергетики, теж задекларувала у 2021 році будівництво чотирьох атомних енергоблоків за технологією Westіnghouse. Вони вже розробили та затвердили техніко-економічне обґрунтування, вибрали майданчик, відкрили офіс Westіnghouse і готуються до проєктування та будівництва, випередивши нас, як мінімум, на три роки. При цьому ми маємо розуміти, що фактичних постачальників технологій ядерних енергетичних установок не так багато, як комусь здається, і відповідне підтягування бажаючих стати в чергу на екологічно чисту та дешеву електричну енергію, пропорційно зменшує шанси України на початок будівництва нових енергоблоків на своїй території.

Аналогічна ситуація склалась з добудовою енергоблоків Хмельницької АЕС № 3, 4. Незважаючи на рішення РНБО, укази Президента України, видані ще у 2020 році, та наявність погодженого КМУ техніко-економічного обґрунтування, відповідний Закон про будівництво цих енергоблоків не прийнято, хоча всі формальні перешкоди в даному випадку відсутні, але брак кваліфікації (чи бажання) в команді дається взнаки.

Відповідно в цей час Міненерго та НАЕК “Енергоатом” усі ці роки тільки піарились, що вже проєктують, будують і взагалі буде збудовано дев’ять енергоблоків за американською технологією. Але крім медійного піару та доведення своєї “квазіефективності” до керівництва держави, жодного конкретного кроку не зроблено.

При цьому, в Україні протягом 20 років не було побудовано жодного ядерного блоку, а час використання наявних (?) блоків наближається до критичного. Проєктування та будівництво нового блоку займає близько 10 років, тобто таке планування має бути здійснено заздалегідь.

До речі, якщо просто взяти перелік підприємств енергетики, які знаходяться в управлінні Міненерго, ви не знайдете хоча б одну компанію, яка розвивається стало та має перспективи для зростання. Звідси можна зробити невтішні висновки щодо перспектив галузі як такої, за умови необмежено довгого керівництва некомпетентними людьми, які начебто нічого поганого не зробили, але факти вказують на інше.