Коли прості українці захищають батьківщину на фронті, високопоставлені «слуги народу» розкрадають тил. Однак обурливі розкрадання у Міноборони можуть виявитися дрібницею порівняно з масштабною корупцією в Міненерго, яку поки що покривають і замовчують на вершині.
Даремно вважати, що після ударів російських ракет по українській енергетиці ці корупційні схеми були згорнуті. Навпаки, дим від палаючих трансформаторів та машинних залів став для них чудовим прикриттям! Адже тепер все можна пояснювати військовою необхідністю чи наслідками обстрілу. Більше того, це відкрило можливості для таких нових афер, як імпорт електроенергії за надвисокими європейськими тарифами за збереження експорту дешевої української. Причому існує думка, яку можна підтвердити вже найближчим часом, що цей імпорт «віртуальний», так само як і закупівлі нібито реверсного європейського газу. Просто електрику, вироблену на українських станціях, оформлюють за схемами через зареєстровані в ЄС фірми (теж словацькі, як і газові), а потім продають утридорога українським споживачам.
Замислимося, в чому особливість цієї схеми?
Хочеш отримувати електроенергію цілодобово, а не за графіком — плати за неї за європейськими тарифами, вона ж «імпортна»! От і доводиться тим підприємствам та установам, які не можуть зупиняти роботу на кілька годин на день, розщедрюватися. Насамперед це заводи, які належать іноземним інвесторам, розводити яких «на бабці» здавна було улюбленим «бізнесом» українських корупціонерів. Вони крехтять, стогнуть, але платять — і звинувачують у всьому лише Путіна, ні на хвилину не замислюючись про те, що можуть бути жертвою цинічних аферистів, що наживаються на війні та горі.
І це лише одна з багатьох корупційних схем воєнного часу в українській енергетиці! А їхні ниточки ведуть прямо до голови Міненерго Германа Галущенка, який або є абсолютно сліпим і нічого не розуміє, або босом цієї масштабної корупції. Читачі Skelet.Info вже знайомі з деякими «делішками» Галущенка за такими публікаціями, як « НАЕК „Енергоатом“: корупція в деталях та персонах ». Але у світлі останніх подій він заслуговує на більш пильну увагу…
Герман Галущенко. Дуже неповна біографія
Галущенко Герман Валерійович народився 1 травня 1973 року у Львові. Будь-яка інформація про його батьків, дитинство та юність практично відсутня. Герман Галущенко ставитиметься до того типу українських чиновників, які не шукають ні популярності у народу, ні симпатій журналістів. З останніми він взагалі не любить спілкуватись після того, як вони засипали його питаннями про зв’язки з Андрієм Деркачем. Можливо, Галущенко звик усе життя спиратися лише на свої широкі зв’язки — і не бажає афішувати, кому завдячує своєю успішною кар’єрою. А ще він явно не хоче розкривати і підставляти людей, які посадили його в крісло голови Міненерго і прикривають схеми, які вони здійснюють.
Відомо лише, що після закінчення школи Герман Галущенко вступив на юридичний факультет Львівського державного університету. 1994-го він проходив практику, працюючи юристом у СП «ДОМАР тревел енд турс транс ЛТД» (ЄДРПОУ 14328738), що займався організацією приватних чартерних авіарейсів та турбізнесом (офіс фірми знаходився у будівлі львівського аеропорту). Чи то фірма належала його родичам чи знайомим, чи старанний студент-юрист сподобався її власникам, але Галущенко залишився там працювати і після практики, аж до отримання диплома (червень 1995). А потім молодий фахівець улаштувався помічником прокурора у Прокуратурі Львівської області.
Але прокурорська кар’єра Галущенка тривала недовго: у квітні 1996-го він поїхав до Києва, де отримав статус аташе у Договірно-правовому управлінні МЗС. Хтось запросив його на роботу до Міністерства, залишилося невідомим — але й там він надовго не затримався.
Вже в березні 1997-го юрист-аташе Галущенко перебрався на роботу до Адміністрації президента України, де й влаштувався цілих 13 років. Він розпочав зі скромної посади старшого юридичного консультанта, дійшовши до заввідділу Головної служби зовнішньої політики та заступника начальника Департаменту міжнародного співробітництва — все це можна знайти у його офіційній біографії на урядовому сайті. Однак там ви не побачите цікавих подробиць бурхливої діяльності Галущенка у цей період.
Олександр Чалий
По-перше, привертає увагу його часте «сумісництво». Так, згідно з публікаціями у ЗМІ, 1996-го, почавши працювати в МЗС, Галущенко отримав місце представника України у комітеті Ради Європи (РЄ) з боротьби з корупцією. Щоправда, це було б надто для простого аташе, а постійне представництво України при РЄ створили лише на два роки пізніше (і питаннями корупції перейнялася лише до кінця 90-х). Тому, можливо, журналісти трохи наплутали, і Герман Галущенко «підробляв» у РЄ простим помічником члена якоїсь делегації України. Щонайменше спочатку. Але коли він потім перейшов до Адміністрації президента Кучми, то продовжив роботу у РЄ, аж до 2002 року. Тут, можливо, простежується його зв’язок із Олександром Чалим, оскільки надто часто вони перетиналися по роботі. Чалий очолював Договірно-правове управління МЗС, до якого потім надійшов на роботу Галущенко, 2001 року був повноважним представником України в РЄ, а потім став держсекретарем Міністерства євроінтеграції, 2006-2009 був заступником глави Секретаріату президента України.
Цікаво також, навіщо старшому консультанту (а потім заступнику начальника) Головної служби зовнішньої політики знадобилося отримати у 2001 році диплом магістра міжнародного менеджменту в Українській академії зовнішньої торгівлі? Схоже, Галущенко приховує багато зі свого минулого!
Юрист-атомник та Андрій Деркач
Наступне «сумісництво» Галущенка було цікавішим. Помаранчева революція анітрохи не позначилася на його кар’єрі: табличка «Адміністрація» на Банковій змінилася на «Секретаріат», а Герман Галущенко продовжував працювати завідувачем відділу зовнішньої політики. Втім, тоді дуже багато хто зберіг свої посади і навіть досяг успіху за нової влади — треба було лише виявляти повну підтримку «цінностям Майдану». Серед таких політичних лицемірів був і Андрій Деркач, який завжди тримав ніс за вітром. Син екс-голови СБУ Леоніда Деркача, кум Юрія Луценка та Давида Жванії, сват Володимира Литвина , Деркач вчасно підтримав Майдан і заручився підтримкою Віктора Ющенка, одночасно приєднавшись спочатку до Соцпартії, а потім до Партії Регіонів — але завжди залишався одним із топ-менеджерів української корупції найвищого рівня.
Андрій Деркач
2006-го Андрій Деркач випросив собі пост президента НАК «Енергоатом» та гендиректора ДК «Укратомпром», заради якого навіть склав депутатський мандат. Ви не замислювалися, а чому саме «Енергоатом»? Не лише через те, що це був доступ до найдешевшої української електроенергії та колосальних коштів на модернізацію діючих АЕС та консервацію Чорнобильської. Здобути цю посаду йому допоміг Давид Жванія — друг і партнер Миколи Мартиненка , якого ще з 90-х років називали «ядерним олігархом» та «атомним кардиналом» України. За Ющенка, який повністю довіряв Мартиненка, він поставив корупцію на потік: численні публікації у ЗМІ прямо говорили, що всі найфінансовіші тендери «Енергоатому» вигравали компанії, пов’язані з Мартиненком та його партнерами. Пізніше, як ви пам’ятаєте, Мартиненко став фігурантом кримінальної справи про корупцію та великі розкрадання в «Енергоатомі». Однак в Україні воно тривало кілька років, а ось реальний термін Мартиненка за відмивання великих сум зміг «впаяти» лише 2020 року кримінальний суд Швейцарії.
Микола Мартиненко
Таким чином, призначення Деркача стало можливим на прохання Жванії та погодження з Мартиненком. І очолюючи «Енергоатом», координуючи усі схеми «атомної корупції», Деркач не міг не враховувати інтереси Мартиненка та Жванії, чи хоча б знаходити з ними компроміс. Тому не можна забувати, що не один Деркач був тоді на чолі «атомної мафії» України. Але його особистим внеском у її процвітання стало формування управлінської команди, яка здійснювала корупційні дії в «Енергоатомі» і за Деркача, і після нього — і, схоже, здійснює досі. Ось саме Германа Галущенка і називають одним із членів цієї команди!
Сам Галущенко всіляко відхрещується від такої «честі» і стверджує, що з Деркач взагалі практично не знайомий. І тому він навіть прибрав зі своєї біографії пункт у тому, що у період 2006-2007 р.р. він “підробляв” в “Енергоатомі”, очолюючи юридичну службу компанії. Адже самі розумієте, що начальника юридичної служби Деркач призначав особисто і взяв на цю посаду надійного довіреного «чоловічка», який прикривав усі прорахунки корупціонерів! Тим більше що Галущенко мав якийсь досвід у роботі в антикорупційному комітеті Ради Європи, і він дуже добре знав, як обійти не лише українські, а й європейські закони.
На жаль, Андрій Деркач у бігах, а Жванія загинув влітку 2022-го за вельми дивних обставин (висловлювали думку, що надто багато олігарха, що знав, просто прибрали). Тож тепер єдиним доказом роботи Галущенка на Деркача можуть бути лише свідчення працівників головного офісу «Енергоатому» того часу чи документи компанії, а журналісти цього не роздобули. Натомість хтось запустив безглузду чутку (або просто опечатався), що нібито Андрій Деркач є хрещеним Германом Галущенком. Останній не проминув публічно висміяти цю нісенітницю, наголосивши, що вся інформація про його зв’язок із Деркачем це безглузді фейки, що розпускаються ворогами України. І ніхто не додумався перепитати у Галущенка, а може, Андрій Деркач є хрещеною його дитиною?
Звичайно, тут постає ще одне питання: а як це заввідділом Головної служби зовнішньої політики Секретаріату президента України примудрявся одночасно працювати ще й головою юридичної служби «Енергоатому», і чи взагалі це законно? Але, мабуть, це питання варто поставити тодішньому заступнику глави Секретаріату Олександру Чалому.
Наприкінці 2007-го борги «Енергоатому», який терзає корупціонери-паразити, досягли 7,9 мільярда гривень (1,58 мільярда доларів) і Деркач вирішив знову перебратися до Верховної Ради. Після його виходу з «Енергоатому», звідти одразу пішов і Герман Галущенко — а це красномовно говорить про те, чиї інтереси там обслуговував наш юрист-атомник! А після того, як 2010-го до влади прийшов Віктор Янукович і Секретаріат президента знову став Адміністрацією, Галущенко залишив і Банкову. Чому невідомо, але навряд чи з політичних мотивів. Адже Герман Галущенко дуже швидко знайшов собі місце у вертикалі нової влади — можливо, за допомогою того ж таки Деркача, який перекинувся до Партії Регіонів.
На кілька місяців Галущенко влаштувався головним юридичним консультантом у «Державний експертний центр» МОЗ (золоте дно для лобістів фармацевтичного бізнесу), а в квітні 2011-го отримав посаду помічника Міністра юстиції України — яким був Олександр Лавринович , відомий своїми абсолютно бездоганними. збоченням законів! Лавринович високо оцінив свого помічника та невдовзі зробив Галущенка директором Департаменту судової роботи.
Чи пам’ятаєте ви суди епохи Януковича? Тоді їх продажність досягла апогею, будь-яку справу можна було виграти за допомогою хабара чи зв’язків. Так ось, їхню роботу від Мін’юсту тоді курирував Герман Галущенко. За твердженням джерел Skelet.Info, він завів собі серед суддів стільки корисних знайомств, що згодом вони допомагали йому викручуватися із найскладніших ситуацій. Можливо, навіть це він приклав руку до того, що український суд дещо розглядав справу Мартиненка — при цьому не побачивши в ньому й натяку на причетність Галущенка!
Все це наводить на думку, що всі ці роки головним завданням Галущенка було юридичне прикриття корупції. І чим вище він піднімався кар’єрними сходами, тим більшу за обсягами корупцію прикривав…