Днями в Україну прибула Пенні Пріцкер – ревізорка із США, яка буде перевіряти ситуацію з корупцією довкола американської фінансової та військової допомоги. Аналізу підлягатиме прозорість та звітність української влади у цьому питанні, а ще проведення в Україні ключових реформ. У залежність від результатів яких поставлена подальша допомога союзників.
І це не лише боротьба з корупцією, а й кардинальна реформа правоохоронних органів, судової системи, забезпечення свободи слова тощо.
Спецпредставник США з питань економічного відновлення України пані Пріцкер – колишній успішний американський урядовець, міністр торгівлі, тож сумніватися у її кваліфікації не доводиться. Крім усього, вона ще й має українське коріння, а тому ця місія для неї є справою принципу. Як і українська перемога.
А обсяги запланованого чималі, тож налаштування гості на серйозну ревізію вже налякало нашу владу.
У переліку, як ми бачимо, і одне з ключових питань із забезпечення захисту свобод громадян – стан української судової системи.
Масштаби її скорумпованості. При цьому запитань до українських суддів – непочатий край.
Пролог
А у ЗМІ мало не щодня з’являються все нові і нові повідомлення про сумнівні судові рішення, у тому числі й кадрові.
Корупційним флером потягнутий і недавній оголошений Вищою радою правосуддя конкурс на заміщення немаловажної посади керівника Служби судової охорони. Вірніше, закулісні суддівські ігри довкола нього.
До речі, сам конкурс пройшов абсолютно демократично та прозоро і виявив реально кращого серед претендентів. Переможцем став полковник Нацгвардії, а тепер начальник управління логістики та зв’язку цієї ж служби – Павло Малихін. За нього віддали свої голоси більшість членів Конкурсної комісії. Не довіряти їм підстав нема.
І все могло б успішно завершитися ще 12 жовтня, коли Вища рада правосуддя мала призначити його на посаду.
Але так не сталося. Своє засідання ВРП розпочала із розгляду та оголошення явно підтасованих під подію протестних заяв зацікавлених осіб із Служби та повідомлень щодо наявності судового позову з приводу результатів конкурсу.
Такий позов до суду, а конкретніше до КОАС, подав інший учасник конкурсу, який поступився Павлу Малихіну за балами, нинішній в.о. керівника Служби судової охорони – Павло Трясун.
Він точно зацікавлений обійняти цю посаду, а тому у своєму позові просив призупинення процедури призначення переможця і колишнього конкурента.
Ще одним невдоволеним результатами конкурсу був і керівник ТУ Служби судової охорони у Києві та області полковник Ігор Коваленко. При цьому, він має дуже особистий інтерес.
Про нього розповімо далі.
А зараз одразу повідомимо, у задоволенні позову Павла Трясуна суддею було відмовлено. Фількіна грамота не пройшла. Це при тому, що його впродовж усього конкурсу опікали і супроводжували двоє київських суддів, один з яких є членом ВРП.
Це колишній кримський суддя Віталій Саліхов і рідний брат скаржника – Юрій Трясун, теж з кримською історією.
Віталій Саліхов
Як недолугі засідання розцінило і звернення Ігоря Коваленка та інших невдоволених.
Та попри це, якийсь свій вплив вони мали, а тому 12 жовтня переможця конкурсу не було призначено. Засідання перенесли на 2 листопада. Створюючи часове поле для продовження інсинуацій.
Все б нічого, але при близькому розгляді ці скаржники виявилися досить цікавими людьми.
Нелюстрований і нетонучий
Так ось, Павло Трясун, під час Революції Гідності, керував полком беркутівців. І був настільки довіреною людиною у “регіоналів”, що через нього роздавалася “чорна каса” підлеглим та тітушкам.
“За брудну роботу, аж до побиття та розстрілів мирних демонстрантів.
І відзначився так, що навіть був нагороджений Януковичем медаллю “За бездоганну службу”.
Проте після Майдану Павло Трясун успішно уникнув відповідальності, ба навіть люстрації, і знову випірнув у поліцейських структурах вже у якості радника начальника Головного управління нацполіції у Київській області.
Якраз цей кар’єрний фінт тоді дозволив йому навіть обжитися гектаром елітної землі під Вишгородом, а пізніше ще двома не менш вартісними ділянками у 2 гектари.
Причому, свою участь у розгоні Майдану на посаді командира полку міліції особливого призначення “Беркут” він не приховував, пояснюючи куртуазно: “інакше б звільнили”.
Сприйнявши посаду поліцейського радника, як реабілітацію та сатисфакцію, Павло Трясун у своїх кар’єрних амбіціях пішов ще далі.
І невдовзі, за допомогою брата – судді Юрія Трясуна та його кримського приятеля – також судді Віталія Саліхова він вже опиняється на посаді заступника керівника ТУ ССО у місті Києві та області.
Тут треба зазначити, що Віталій Саліхов та Юрій Трясун свого часу успішно провадили судочинство у Автономній Республіці Крим. А після російської окупації на пару перебралися у Київ і знову запрацювали суддівським тандемом.
Причому, Юрій Трясун й тут швидко вискочив у дамки, і з’їздом суддів був обраний ще й членом Етичної ради та був включений до складу комісії з перевірки членів ВРП на доброчесність.
Навіть бруднувата історія з минулого йому не завадила.
Йдеться про те, що у листопаді 2016 року суддя Трясун був у складі колегії, яка винесла ухвалу про зміну запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на домашній арешт одному з беркутівців – Олександру Бєлову, підозрюваному у вбивствах 18 лютого 2014 року в районі Кріпосного провулку.
Після чого той втік.
Проте саме обрання його друга Трясуна у члени Етичної ради й дозволило Саліхову, як члену Вищої ради правосуддя, успішно пройти перевірку і продовжити роботу у Київському апеляційному суді.
А коли настав час повертати борги за послугу, Юрій Трясун і звернувся до Віталія Саліхова щодо працевлаштування брата – Павла. На відповідальну посаду заступника голови Служби судової охорони.
Оборудка пройшла успішно, хоча підставою для такого призначення банально була лише письмова заява Павла Трясуна”.
Це витяг із публікації у ЗМІ, повний формат якої ви можете прочитати за таким посиланням.
Особистий гешефт на государевій службі
Ось такого фігуранта свої люди у судовій системі намагалися поставити на відповідальну посаду голови Служби судової охорони.
Про яку судову реформу і очистку рядів у цьому випадку може йти мова?
Крім усього, працюючи вже на посаді заступника керівника ТУ ССО у місті Києві та Київській області, він, сором’язливо, відкрив ще один особистий дохідний маленький бізнес біля держслужби.
“І примудрявся залучати своїх підлеглих на державних зарплатах до охорони приватних підприємців. Звісно, за додаткову винагороду.
Таких, як, наприклад, відомий забудовник ЖК “Нова Англія” та ще низки комерсантів.
Бо як стверджують ті, хто був у схемі, Павло Трясун, як колись за брудну роботу беркутівцям, за ці послуги виплачував вже теперішнім підлеглим по 900 доларів США щомісяця! Непоганий гешефт при государевій службі.
Цікавими є й інші факти його державницької діяльності. Бо, як розповідають ті ж підлеглі, під час повномасштабного вторгнення РФ і наступу ворога на Київ, Павло Трясун категорично усунувся від керівництва ТУ ССО у місті та області”.
Йдеться вже в інших публікаціях:
Судова антиреформа, або як найвищі судові органи підставляють президента Зеленського перед міжнародними партнерами та На судовій реформі можна ставити крапку?
Арсенал на виніс
Це щоб ви розуміли загальне реноме претендента і рівень його амбіцій щодо очолення Служби судової охорони апріорі.
Чи потрібен такий колоритний типаж на відповідальній посаді в українській судовій системі – питання не риторичне. Тим більше, що ще не всі списи довкола намагань дискредитувати результати конкурсу зламано.
Інший противник призначення Павла Малихіна, – полковник Ігор Коваленко, теж був фігурантом резонансної історії.
Зараз Київська міська прокуратура здійснює процесуальне керівництво у кримінальному провадженні № 42023100000000142 від 10.03.2023 року за фактом причетності посадових осіб ТУ Служби судової охорони у Києві та Київській області до нестачі боєприпасів, які знаходяться на позабалансовому обліку. Відносно чого вимагав розслідування і відсторонення Коваленка на час його проходження Павло Малихін.
Тож зрозуміло, що цей скаржник теж абсолютно незадоволений перспективою призначення Малихіна його керівником.
Є ще один цікавий нюанс. Біографічний. Виявляється, що Ігор Коваленко, який має в активі довгі роки служби у Державній автомобільній інспекції, спецпідрозділі “Кобра” та загоні швидкого реагування “Сокіл”, у 2014 році був в. о. начальника управління громадської безпеки Головного управління МВС у місті Києві.
Далі начальником цього управління, а невдовзі заступником і начальником всього Головного управління МВС у місті Києві.
І дуже може бути, що дружба з Павлом Трясуном зав’язалася ще тоді, коли їхні підрозділи разом били мирних студентів, що вийшли на підтримку вступу України до ЄС.
Російське закулісся суддівських біографій
І коли вже готувалася ця стаття, сплили дуже цікаві факти і з біографії вищезгаданого покровителя Трясуна – Віталія Саліхова. Як виявилося, пан Саліхов та його родина є власниками майна в окупованому Криму. Саліхов В. В. є власником квартири у Сімферополі площею 70,7 квадратних метрів, його дружина разом з сином володіють іншою квартирою у Феодосії площею 71,1.
Оплату за нерухомість Саліхових сплачує його мати, автоматично поповнюючи бюджет держави-агресора. Але у квитанціях фігурує сам Саліхов В. В.
Є й інша історія. Виявляється, що у період з 2014 по 2022 рік, перебуваючи на посаді судді, пан Саліхов неодноразово разом з дружиною їздив до окупованого Криму.
Можливо, цими фактами можна пояснити таку завзяту підтримку колишнього беркутівця з куртуазним шлейфом.
Це при тому, що розпорядженням Солом’янської районної у місті Києві державної адміністрації від 14.09.2020 року за номером 632, Саліхову В. було надано службову трикімнатну квартиру на родину з чотирьох осіб. Він, дружина та теща.
Як з’ясувалося, остання проживає у смт Глеваха, вона у жодній декларації не вказана членом сім’ї судді. Тобто суддя Саліхов незаконно використав дані тещі для збільшення площі власної квартири.
Справа Портнова, або де будемо робити талію?
Але є у цієї опери шедевральна увертюра. Виявляється суддя Апеляційного суду міста Києва Саліхов В. В. був у колегії суддів, яка розглядала апеляційну скаргу на резонансне рішення Печерського районного суду Києва від 15 червня 2020 року.
Те одіозне, яким було встановлено, що з 2014 по 2019 рік Андрій Портнов, той, який складав розстрільні списки для окупантів, буцімто перебував у відрядженні. І саме це рішення дало змогу суду включити цей термін, коли останній тусувався з Януковичем у Росії і у його справах у Європі, у строк безперервного проживання Портнова на території України.
Що ж, Апеляційний суд, за участі пана Саліхова, теж виніс ухвалу на користь Портнова. Безпрецедентну, як для світової юриспруденції.
Кримський вітер п’янкий
Всіляко намагався перешкоджати призначенню Павла Малихіна на засіданні Вищої ради правосуддя 12 жовтня її учасник і член Вищої ради Сергій Бурлаков. За ним теж рясно ростуть золоті верби, включно з кримськими квартирами.
Бурлаков Сергій
Розпочав нинішній член ВРП з юридичної діяльності, але невдовзі, з 2017 по 2019 рік, він вже радник концерну “АВЕК і Ко”, який належить Олександру Борисовичу Фельдману, відомому нардепу з проросійської фракції ОПЗЖ. А до заборони партії він був “регіоналом”, прізвище якого зазначено серед тих, хто голосував за диктаторські закони Януковича.
Сергій Бурлаков навіть був представником у трьох судових провадженнях, які стосувалися Олександра Фельдмана. Де йшлося про поділ майна подружжя та надання дозволу на тимчасовий виїзд малолітніх дітей за кордон. Що є свідченням дуже близьких стосунків з олігархом.
А з травня 2019 року пан Бурлаков вже на посаді судді Касаційного господарського суду у складі Верховного, з січня 2022 року – член ВРП. Причому вискочив у дамки суддя ледве-ледве, лише на кінцевому третьому етапі голосування.
Квартирою у Борисполі від розжився ще у 2019 році, і під час цієї процедури фігурувала позика від батька у розмірі 15 тисяч доларів США. Річ у тім, що квартира була куплена матір’ю Бурлакова, пенсіонеркою з низьким доходом, яка буцімто отримала від його батька згадану суму у доларах. Проте, у порушення вимог антикорупційного законодавства, у своїх деклараціях за 2017-2019 роки Сергій Бурлаков не декларував у матері наявність позики, однак вказував її як члена сім’ї.
Крім того, у деклараціях 2019-2021 років Бурлаков С. Ю. не зазначає вартості цієї квартири, якою володіє його мати.
Дружина Бурлакова, між тим, володіє квартирою у Харкові, площею 103,3 квадратних метри, купленою нібито на гроші батьків. Проте реальне джерело походження 636 тисяч 880 гривень на придбання житла невідоме.
В Росію, як додому
Але це таке. Дуже цікавими є інші факти стосовно цього судді. Як з’ясувалося, батько Бурлакова – громадянин РФ. В Росії він проживає і тепер, звісно, сплачуючи всі податки у бюджет країни-агресора.
Йому, на правах власності, належать квартири у Тамбові та Пскові. Крім того, ще одна квартира на тимчасово окупованій території, а точніше – у Луганську. Такі собі “запасні аеродроми” на території ворога.
І сам Сергій Бурлаков неодноразово відвідував Росію, незважаючи на початок війни та окупацію. У 2018 році разом з матір’ю він перетинав кордон через КПП “Гоптівка” і відвідував Бєлгород.
Цікавою є і можливість надбання нерухомості його матір’ю у Туреччині, оскільки вона у 2017 році перебувала там понад 200 днів. А для отримання права на придбання нерухомості у цій країні необхідно прожити там 180 днів поспіль.
Свій до свого по своє
Можливо, за таких власних інтересів, приналежність Павла Трясуна до злочинної організації, якою визнано “Беркут” після розстрілу Майдану, як негатив суддею Сергієм Бурлаковим не розглядається.
Бо аж занадто активно він цього колишнього кандидата на посаду голови Служби судової охорони наразі підтримує.
Навіть тепер, коли Трясун – фактично “збитий льотчик”.
Бо ж результати конкурсу, про який йде мова, згадані особи, схоже, намагаються, не лише дискредитувати, а й переграти у цинічний спосіб на користь Павла Трясуна. Використовуючи своє службове становище.
Навіть підключили для публікації замовного компромату на Павла Малихіна наближену до них “Судово-юридичну газету”. Щоправда статті, через відсутність негативу, вийшли блідими і безфактажними… Все банально збилося до нагадування, що Трясун зайняв на конкурсі почесне 2-ге місце.
Замість епілогу
Ось таке закулісся одного, на перший погляд, пересічного конкурсу на заміщення посади голови Служби судової охорони. З колоритними шлейфами і зухвалими діями, що підставляють українську судову систему і навряд чи сподобалися б американській ревізорці Пенні Пріцкер.
Хоча, ще не вечір, і, можливо, члени Вищої ради правосуддя рішуче підтвердять своє порядне реноме, призначивши 2 листопада достойного. Тим більше, що він заслужено виграв цей конкурс.
Що ж, побачимо.