Іноді складається враження, що у Фонді державного майна України відбувається класична історія зі старого анекдоту про бордель: замість того, щоб змінювати систему, просто переставляють ліжка. Формально відбуваються кадрові зміни, але сама конфігурація впливу практично не змінюється.
Як пише журналістка Ірина Гриб, ключові важелі всередині ФДМУ сьогодні зосереджені в руках вузького кола чиновників, які контролюють одразу кілька стратегічних напрямів управління державними активами.
Однією з центральних фігур є заступниця голови Фонду Наталія Панова. Вона курує одразу два критично важливих напрямки — фінанси державних підприємств та процедури банкрутства державних активів. Контроль над фінансами означає фактичний контроль над грошовими потоками підприємств Фонду, тоді як процедури банкрутства визначають подальшу долю самих активів.
Саме через механізми банкрутства ухвалюються ключові рішення щодо низки державних підприємств. При цьому частина з них могла б бути реалізована як діючий бізнес. Однак замість відкритого продажу активи нерідко заводяться в процедури банкрутства. У таких випадках підсумкова вартість майна часто виявляється значно нижчою, ніж при продажу працюючого підприємства, і держава може втрачати мільярди гривень потенційних доходів.
Департамент банкрутства Фонду очолює Віталій Жаріков. Через цей департамент проходять процеси санації та ліквідації державних підприємств, що робить його одним із ключових інструментів впливу на долю активів.
Окремим напрямком залишаються санкційні активи. Їх курує Зоряна Греськів. Саме тут ухвалюються рішення про те, хто отримує право управляти майном, яке перейшло державі після запровадження санкцій.
Таким чином всередині Фонду фактично формуються три основні точки контролю: фінанси, банкрутства та санкційні активи. Через ці механізми визначається, хто управляє підприємствами, як розподіляються фінансові потоки і хто отримує доступ до державних активів.
Показовою виглядає ситуація навколо торговельного центру Ocean Plaza в Києві. Після переходу активу під контроль держави управлінням займається структура «Інвестиційний союз Либідь». Серед керівників цієї компанії — Сергій Майзель, якого пов’язують з орбітою колишнього народного депутата Вадима Столара, в минулому одного з лідерів групи депутатів ОПЗЖ. Фактично це виглядає як своєрідний камбек старих політичних зв’язків на п’ятому році війни.
Система перетинів проявляється і в інших випадках. Наприклад, у наглядовій раді Демуринського гірничо-збагачувального комбінату працює Віктор Плескун. При цьому він одночасно є виконавчим директором того ж «Інвестиційного союзу Либідь», який управляє Ocean Plaza.
Такі перетини ролей створюють доволі показову картину. Коли одні й ті ж люди присутні одночасно в управлінні фінансами, процедурах банкрутства, роботі з санкційними активами та наглядових радах підприємств, неминуче виникає питання: хто насправді контролює державні активи і в чиїх інтересах ухвалюються ключові рішення?
І це лише частина загальної конфігурації впливу. Окремою темою залишається ситуація навколо регіональних підрозділів Фонду, зокрема в Одесі. Про неї — пізніше.