29 листопада прем’єр-міністр Шмигаль за поданням міністра оборони Умєрова ухвалив унікальне рішення: Державна прикордонна служба отримала 23 мільярди гривень Міноборони для закупівлі зброї для … Міноборони!
Про це вперше заявив військовий експерт та журналіст Сергій Згурець.
Автор проєкту “Наші гроші” Юрій Ніколов називає це найбільшою “одноразовою” аферою року: “це про «распіліть і сваліть» плюс – «а це на вибори, раптом виграємо».
Журналістка “Ценозор.НЕТ” Тетяна Ніколаєнко дослідила, чому так швидко уряд вирішив перекинути гроші з Міноборони в ДПСУ. “Варто розібратись з наступним логічним питанням: а хто постачатиме для ДПСУ? Контракт на постачання отримає польська компанія PHU Lechmar. “Поляки запропонували прикордонникам купу снарядів, мін і боєприпасів для реактивної артилерії. У поляків немає ніякого свого виробництва. Це чисті «купи-продай», до того ж, із уже зашквареною репутацією через зрив поставки саме Україні під час війни”, – пише Юрій Ніколов. “І в цьому місці в Міноборони мав спрацювати рефлекс – віддати питання на опрацювання власній Агенції оборонних закупівель. Вона взагалі існує саме для того, щоб купувати зброю у великих обсягах, збивати ціну, перевіряти, з ким мають справу – з пройдисвітами чи чесною пропозицією наявної зброї. Ну і потім – передавати її для ЗСУ”.
“Запропоновані польським посередником ціни є вищими за певними номенклатурами, ніж ті, за якими закуповувалось Україною до цього часу. Дивною є вимога щодо здійснення попередньої оплати у 100 % – не тільки для наявних боєприпасів, але навіть для тих, які планується поставити у 2025 році з виробництва”, – пише Сергій Згурець.
“Заради виведення 23 мільярдів гривень на сумнівних поляків Умєров попросив забрать гроші з власної Агенції оборонних закупівель, створеної саме для відсікання сумнівних постачальників”, – Ніколов. “Тому вся ця історія залишає дуже суб’єктивне враження, що великі гроші треба було передати під конкретну структуру, плюс – дуже хотілось вкотре показати неефективною Агенцію оборонних закупівель”, – підсумовує у своїй статті Тетяна Ніколаєнко.
