Вітчизняне вино на полицях українських супермаркетів виглядає як квіти, занесені до Червоної Книги. Асортимент українського дуже малий порівняно з лінійками того ж самого італійського чи французького.
Цьому є об’єктивне пояснення: в Україні працює близько 60 виноробів, у той час як у тій же самій Франції – близько 70 тисяч.
2018 року влада зробила крок на зустріч українському вину і спростила процедуру отримання ліцензії для малих виноробів, завдяки чому зникла необхідність в отриманні 160 дозвільних документів. Ще раніше була скасована ліцензія на оптовий продаж, яка коштувала виробникам півмільйона щороку.
Незважаючи на ці кроки вихід для малого винороба на внутрішній ринок це досі “сізіфова праця”. Більше того, іноді українське вино легше продавати в Лондоні, ніж отримати дозвіл на його продаж в Україні. Це, насправді, не алегорія, а реальна історія, яка сталась з виноробнею “Бейкуш”, і яка стала підставою для написання цього матеріалу.
Так, 26 травня власник невеликої виноробні з Миколаївщини – “Бейкуш” – Євген Шнейдеріс написав гнівний пост в Facebook про те, як “дегустаційна комісія Міністерства агрополітики” поставила хрест на його “топових” винах, а саме – “не рекомендувала” їх до виробництва.
Щоб отримати дозвіл на продаж вина українські виробники повинні отримати схвалення “Центральної галузевої дегустаційної комісії виноробної промисловості“. В Україні вона одна, склад ії затверджує Міністерство аграрної політики та продовольства.
Здивуванню власника “Бейкуш” не було меж, бо його вина вже продаються в Великобританії, але чомусь не припали до смаку українським дегустаторам.
“Арбіна” і “Кара Кремен” – наші топові вина. Ми отримуємо десятки листів з питаннями: де їх дістати та як їх купити? Тобто у нас ці вина є, але ми їх не продаємо в Україні”, – констатував Шнейдеріс на своїй сторінці в FB.
Перед цим керівник згаданої комісії Віктор Костенко у тому ж Facebook повідомив, що дегустатори “забракували” вина виноробні “Бейкуш”, а в коментарях під постом назвав винороба з Миколаївщини “слабою ланкою”. Зараз цього допису вже немає, але нижче з ним можна ознайомитись.
В коментарі ЕП Костенко зазначив, що “Бейкуш” подала на засідання дегустаційної комісії п’ять зразків вина для оцінки органолептичних показників , що передбачається процедурою затвердження нових марок винопродукції. Проте три зразки комісія вирішила “не рекомендувати” до затвердження, оскільки “вони не набрали прохідної оцінки”.
За його словами, дегустація проводилася “в сліпу”, на ній були присутні 20 членів комісії. Що саме не сподобалося комісії – таємниця. Протоколи засідання комісії не публікуються відповідно до порядку, а надсилаються потім самим виробникам.
Що за комісія
Комісія не перевіряє безпечність вина, бо це роблять відповідні лабораторії, а лише аналізує лише органолептичні якості продукту. Тобто, дозвіл на продаж того чи іншого вина залежить від того, чи сподобається дегустаторам смак, аромат і колір вина.
За словами Костенка, 70 складу комісії, це винороби з досвідом від 10 років і вони знають свою справу.
Проте це не все – для проходження дегустаційної комісії виробник повинен подати ще й пакет документів.
Йдеться загалом про сім пунктів, серед яких акт відбору проб зразків виноробної продукції, документи для підтвердження відповідності виноробної продукції національним стандартам та звіт про переробку винограду за сортами за попередній рік.
При цьому більшість виноробів взагалі не розуміє, навіщо вона потрібна і як вона працює.
“Смак справа така: комусь подобаються блондинки, іншим – брюнетки, третім – японки, батоги і тентаклі, а комусь – брутальні чоловіки, або навіть пінгвіни і покемони. Я мій смак нікому не нав’язую, але чому я повинен залежати від смаку цієї комісії?”, – наголошує Шнейдеріс
За словами виробника, у його компанії склаль дивна історія відносин з цим органом.
“Половину наших вин з першого разу вони завжди “провалюють” і визнають їх “не рекомендованими до виробництва”. Потім ми відправляємо ці ж самі вина вдруге, і з другого разу вони проходять, але не проходять інші”, – зазначає власник виноробні.
Зрештою такі випадки траплялись і з іншими українськими виробниками і доволі часто.
“У нас також був випадок, коли червоне вино отримало на міжнародному конкурсі срібну медаль, а в Києві його забракували. І це при тому, що в Сербії був дуже потужний вибір червоних вин зі всієї Європи”, – розповідає директор “Шато Чизай“ Анатолій Полосков.
Зразки нової продукції винороби зазвичай подають повторно на Центральну дегустаційну комісію і пізніше її все ж допускають до реалізації.
На смак покупця
На думку виноробів, найкращим контролером якості продукту має стати конкуренція, а за смак вина має голосувати гаманцем сам покупець.
“Якщо я роблю погані вина, так нехай ринок покарає мене гривнею. Найсмішніше, що якби я робив вино не в Україні, а наприклад в Іспанії, то я б просто експортував вино в Україну і був би звільнений від будь-яких комісій і міністерств”, – обурюється Шнейдеріс.
На думку виноробів, найкращим контролером якості продукту має стати конкуренція, а за смак вина має голосувати гаманцем сам покупець.
“Я вважаю, що така комісія – це пережиток “совка”! Якість вина за технічними показниками має відповідати вимогам ДСТУ. З яких сортів винограду виробляти вино, як робити купажі має визначати винороб, а ароматику і смак повинен оцінювати тільки споживач!”, – вважає співвласник “Виноробного господарства князя М. П. Трубецького” Олексій Дьяков.
Його позицію розділяє Олександр Шаповалов — власник виноробні Don Alejandro Winery. На його думку, Центральна дегустаційна комісія — пережиток минулого, як і багато іншого в українській виноробній галузі.
Виробник повинен мати змогу самостійно затверджувати технологічну інструкцію на виробництво вина, проводити виробничу дегустацію і допускати продукт до реалізації.
Винороби самі мають гарантувати безпеку своєї продукції і мати відповідні висновки акредитованих лабораторій. Робити висновки щодо ароматів/смаків/кольорів — це справа покупця, бо він платить гроші.
Інший важливий аспект — це те, що всі погодження і дозволи, в тому числі дегустаційної комісії, стосуються лише легальних виробників. Проте є і ті, хто продає вино без акцизів у пластикових пляшках на дорозі на Одесу чи Ужгород. Їхня діяльність взагалі не контролюється.
Як дегустують в Європі
В ЄС дегустації щодо органолептичних показників проводять галузеві асоціації.
“Якщо виробник вина хоче вказати на етикетці належність до певного Apelacion (терруару — ЕП), він мусить пройти дегустаційну комісію, що в разі відповідної якості його продукції надасть таке право”, — зазначає генеральний директор ТД “Inkerman” Анна Горкун, .
Проте в Україні такі асоціації ще не створені, тому дегустацію проводить вищезгадана комісія.
“Питання необхідності розформування Центральної дегустаційної комісії ми піднімали ще під час Першого національного виноробного форуму. Минулого року Верховна Рада зробила крок у вирішенні цього питання і відповідні дегустації дозволено проводити профільним науковим установам та громадським спілкам”, — пояснює голова комітету підприємців АПК при ТПП України Олег Юхновський.
За словами власника виноробні “Колоніст” Івана Плачкова, в Україні лише починають створюватися асоціації по захищеним географічним найменуванням вин, як це відбувається в Італії, Франції, Іспанії.
Якість вина повинна контролюватися, але за неї має відповідати в першу чергу сам винороб.