Для деяких дуже неоднозначних персонажів війна стала можливістю змити з себе негативний шлейф, який здобувався роками. Значна кількість колишніх топполітиків, які під час виборів 2019 року опинилися «за бортом» у владі, з початку повномасштабного вторгнення РФ стали яскравими патріотами — захисниками України. Прізвища називати не будемо, їх і так всі знають. Але є і такі, хто підтримував президента-втікача Януковича, залишився в Україні та не потрапив до поля зору правоохоронців.
Одним із таких політиків, які раніше підтримували проросійську течію в Україні, є Максим Луцький. Уперше у політичному житті він з’явився разом із «Батьківщиною» Юлії Тимошенко. У 2006 році Луцького обрали народним депутатом 5-го скликання, але вже у 2010 році він був обраний від «Партії Регіонів». Подальша кар’єра політика була пов’язана виключно з «регіоналами»: у Верховній Раді 6-го скликання його призначили головою Комітету з питань освіти та науки, у 2012 році Луцький став радником тодішнього прем’єр-міністра Миколи Азарова. В Уряді «кровосісі» він відповідав за свій профіль — освіту. Уже в 2013 році Указом Віктора Януковича Луцького призначили на посаду голови Соломʼянської райдержадміністрації Києва. Керував районом він аж до 22 березня 2014 року, поки експрезидент зі своїми прибічниками не втік з України і нова влада не звільнила Луцького.
НАУвська скарбниця
Доля більшості закоренілих «голубих» політиків склалася по-різному, але у Луцького все було чудово. На якийсь час він «заліг на дно». На позачергових виборах народних депутатів України Луцький балотувався на своїй рідній Соломʼянці від нині забороненої «ОПЗЖ». Звісно ж, до парламенту він не потрапив, як і будь-які інші представники проросійської ОПЗЖ на правобережній Україні. Як нам повідомили джерела, які співпрацювали з Луцьким на виборах, про перемогу ніхто і не мріяв. Було зрозуміло, що «Слуга народу» на фоні тріумфу Зеленського набере переважну більшість, а у проросійських сил у Києві не було жодного шансу.
Тим не менше, балотування Луцького до ВРУ не було випадковим. Таким чином ексчиновник нагадав про себе.
У цей же час Луцький не залишав спроб взяти під власний контроль Національний авіаційний університет, який знаходиться у Соломʼянському районі Києва. Інтерес політика до вишу можна зрозуміти: бюджет університету складає близько 700 мільйонів гривень, але і це не основне. У власності вишу знаходяться десятки земельних ділянок у середмісті Києва, які активно забудовуються. На схемах із продажу квартир керівництво ВНЗ заробляє мільйони доларів.
Мітинг студентів НАУ проти забудови території ВНЗ
Виглядає все таким чином: університет передає ділянку для будівництва певному забудовнику. З ним підписується інвестиційний договір, згідно з яким певна частина квартир, наприклад, 20 %, переходять у власність вишу. У подальшому додатковими угодами цей відсоток все зменшується, і в результаті майже дорівнює нулю. Різницю отримує керівництво установи в якості хабаря. Враховуючи те, що йдеться про десятки квартир лише в одному будинку, ціна питання становить близько 2-3 млн доларів.
Урешті, коли будинки здаються і якась мінімальна частина житла потрапляє в руки університету — туди заїжджають «свої»: ті, хто купив квартиру з ризиками по низу ринку або наближені до керівництва вишу.
Вишівська революція
Максим Луцький став ректором ВНЗ лише 2 роки тому. Як повідомили «Антикор» джерела у закладі, до цього він ішов роками. Попередній керівник університету Володимир Ісаєнко був звільнений зі скандалом: проти освітянина розпочали одразу декілька кримінальних проваджень щодо умисної невиплати заробітної плати працівникам НАУ та нарахування собі незаконних премій. Наближені до вишу люди кажуть, що кримінальні провадження обґрунтовані, але без Луцького тут не обійшлося: він стимулював слідство, щоб якомога швидше відсторонити конкурента.
Володимир Ісаєнко
У наслідку в вересні 2021 року Луцькому вдалося добитися позитивного для себе результату — його призначили ректором НАУ. Куди дивилося Міністерство освіти перед призначенням керівництва одного з найбільших вишів в Україні — питання риторичне, однак його результат був очевидний: у НАУ продовжився тотальний розпил земельних ділянок.
Уже у грудні того ж року у пресі почали масово писати про те, що Луцький віддає під забудову гектари землі НАУ у столиці за безцінь. Проти ректору ВНЗ виступив народний депутат Роман Грищук, який обраний у Соломʼянському районі Києва.
Роман Грищук
Але була і частина народних обранців, які підтримували Максима Луцького. До наглядової ради НАУ входило 3 нардепа, усі зі «Слуги народу» — це Юлія Грішина, Валерій Колюх і одіозний Богдан Торохтій, який за час війни до неможливості збагатився.
Незважаючи на потужне лобі у парламенті, зберегти посаду Луцькому не вдалося. У вересні 2023 року у владних кабінетах почали обговорювати ймовірну реорганізацію університету, а у середині жовтня було ухвалено рішення про утворення двох вишів на базі НАУ: Київського авіаційного інституту та Української державної льотної академії в Кропивницькому.
Враховуючи реорганізацію юридичної особи, Кабмін ввів ліквідаторів (тимчасову адміністрацію), а Луцький мав бути звільненим, але він зіграв на випередження. 03 жовтня на своїй сторінці у Facebook він написав, що ухвалив рішення вступити у Збройні сили України.
Можливо, таким чином колишній «регіонал» намагався саботувати власне звільнення, але по факту його відсторонили.
Замість ректора ввели ліквідаційну комісію, яка одразу почала піднімати всю незручну для Луцького документацію. За даними джерел «Антикору», неправомірне надання у власність декількох десятків квартир уже було виявлено, але це ще вершина айсбергу. У разі, якщо правоохоронці серйозно займуться незаконними оборудками в університеті, там можна буде виявити махінацій на десятки мільйонів доларів. Причому, йдеться не лише про землі та забудову, хоча це основне. НАУ — це величезна структура, в якій було фіктивно працевлаштовано десятки осіб, а площі університету здавалися за документами за безцінь. Решта йшла чорною готівкою в кишені керівництва.
Розуміючи, що в разі зміни керівництва, ситуація може стати складною, Луцький фіктивно приєднався до Збройних сил України. Як пише військовослужбовець Олександр Піддубний, потрапив у в/ч А1236 на посаду оперативного чергового радіотехнічної розвідки у званні капітана. За декілька днів Луцький отримав звання майора, хоча у частині його практично не бачили. Потім ексрегіонала екстрено почали переводити в іншу військову частину. Чому? Тому що в одній в/ч піднявся галас стосовно одіозного старшого офіцера, і його намагаються заховати.
Максим Луцький під мундиром намагається приховати свої оборудки в НАУ, але чи вийде в нього це, як і відбілитися від тотальної підтримки проросійського вектору «Партії регіонів»? Часи вже інші, тому приховати реальні мотиви таких дій навряд чи вийде.