ПоТАЛАНило: ексгубернатор Сумщини Лаврик захопив ринок берців для ЗСУ – податки сплачуються в Бангладеш

Компанія “Талан” монополізувала постачання взуття до ЗСУ. Замість того, щоб підтримати українського виробника, сировину для виробництва закуповують в Бангладеш. Як наслідок – втрата додаткових робочих місць, недоотримання в бюджет 110 млн грн щорічно, затримки з поставками і взуття сумнівної якості. Хто ж стоїть за схемами? Чому Міноборони закриває очі на недобросовісні поставки?

Відколи почалось повномасштабне вторгнення Росії на територію України витрати на військове забезпечення значно збільшились. У 2022 році бюджет на забезпечення української армії сягнув 600 млрд гривень. А вже у 2023 році зазначена сума зросла до 900 млрд грн. З усіх коштів, в 2022-2023 роках на закупівлю взуття для військових, виділяється майже 3,5 млрд гривень, за які придбано 1 млн 400 тисяч пар. Проте, в Міноборони існує монополія на постачання взуття для української армії. До того ж, з лютого 2022 року інформація про закупівлі для Збройних сил стала закритою. А там, де монополія, – там часто непрозорі правила гри. Яскравий приклад – група компаній “ТАЛАН”.

Як монополізували постачання взуття для ЗСУ?

Аналізуючи ринок взуття українських виробників, можна побачити, що на сьогодні в державі є достатньо компаній, які, конкуруючи між собою, здатні забезпечити в повному обсязі Збройні сили України якісним і недорогим взуттям. Незважаючи на це, комусь було вигідно зробити монополію єдиного постачальника в особі групи компаній “ТАЛАН”.

Петро Порошенко, до речі, теж виявив прихильність до цієї компанії, адже навіть у своєму Іnstagram експрезидент писав: “П’ять років Верховний Головнокомандувач ЗСУ Петро Порошенко з 2014 до 2019 років носив берці заводу “ТАЛАН”. Хоча ви розумієте, що міг взяти і 5.11, і все. Але якщо український воїн носить “таланівські” берці і щасливий, то і Президент має носити “таланівські” берці”.

Схоже, що рішення зробити монополію єдиного постачальника в особі групи компаній “Талан” було прийнято ще в 2014 році. Після виборів 2014 року бізнес народного депутата Миколи Лаврика стрімко злітає вгору, і вже за півроку ТОВ “Таланлегпром” стає абсолютним фаворитом всіх тендерів на закупівлю військового і спеціального взуття для Міноборони, “Укрзалізниці” і Нацполіції.

Тобто, після “Революції Гідності” було визначено, що єдиним постачальником для 250-тисячної української армії стане група компаній “ТАЛАН” -– власність родини Миколи Лаврика, який на той момент став народним депутатом 8-го скликання і був одним із “законотворців” фракції “Блоку Петра Порошенка”.

Хто є бенефіціарами групи компаній “ТАЛАН”?

За даними YouControl, склад засновників групи компаній виглядає наступним чином.

До речі, у червні 2017 року Одеське обласне територіальне відділення АМКУ оштрафувало ТОВ “Таланлегпром” Андрія Лаврика і ТОВ “ТД “Укрлегсировина” за тендерну змову в 2010-2011 роках, кожну на 117 тис грн. АМКУ вніс ці фірми у “чорний список” компаній, яким заборонено брати участь у тендерах.

Варто зазначити, що керівник і власник “Укрлегсировини” Ірина Покась у період проведення торгів виявилась власницею 42% та керівником групи фірм “ТАЛАН”.

Разом із нею засновниками цієї фірми було саме ТОВ “Таланлегпром” та Микола Лаврик, колишній губернатор Сумської області, чий син Андрій Лаврик був власником “Таланлегпрому”.

Слід зазначити, що станом на 2019 рік, засновником та кінцевим бенефіціарами ТОВ “ТД “Укрлегсировина” зазначені Лаврик Андрій Миколайович, Лаврик Оксана Миколаївна. А згідно з поданою декларацією народного депутата Миколи Лаврика, його дружиною є та сама Покась Ірина Валеріївна – власниця ТОВ “ТД “Укрлегсировина” та ТОВ “Ліберті”, яка дуже схожа на типову офшорну компанію.


Самій пані Покась належить менше 2% “Ліберті”, ще 0,08% цієї організації перебуває у власності Лаврик Валентини Андріївни, а головним власником є компанія “Суперпроектів шуз прайвет лімітед”, яка знаходиться в республіці Бангладеш.

Саме по собі “Ліберті” не фігурує в жодних державних замовленнях, але воно є співвласником іншої юридичної особи – ТОВ “Таланпром”, яка входить до групи компаній “ТАЛАН” сімейного бізнесу Миколи Лаврика з виготовлення спецвзуття.

Незважаючи на те, що майже всі сімейні фірми Миколи Івановича зареєстровані в столиці України, адресою потужностей виробництва є місто Ромни, і саме за адресою виробництва взуття зареєстрована компанія “Ліберті”, власником якої є таємнича компанія “Суперпроектів шуз прайвет лімітед”, непідвладна українським законам.

Цікаво, що Роменське колективне виробничо-торгівельне об’єднання “Талан”, з якого починалася кар’єра Миколи Івановича, за даними держреєстру мала на момент реєстрації 220 засновників.

Відтак, бачимо, що депутат має чималий зиск від родинного бізнесу, однак не прагне усунути конфлікт інтересів.

Крім того, у липні 2017 року поліція відкрила справу щодо виведення 21,38 млн грн через фіктивні фірми із ТОВ “ВП “Евас” – одного з основних постачальників “Таланлегпрому”.

І на даний час влада змінилась, а монополія “ТАЛАНу” лишилась та ж.

Якщо до 24 лютого 2022 року чисельний склад української армії був в межах 250 тисяч солдат, то після повномасштабного вторгнення російських окупантів кількість українських воїнів зросла до 700 тисяч, і це без урахування інших силових підрозділів, які задіяні в захисті території нашої батьківщини. І при значному збільшенні чисельності української армії, виробник взуття залишився незмінним, хоча група компаній “ТАЛАН” має можливість на своїх виробничих потужностях виготовити лише 50% від загальної потреби української армії. Саме з цим і пов’язані затримки в постачанні взуття українським захисникам.

Не дивлячись на це, чиновники Міністерства оборони чомусь не залучають інших українських виробників. Натомість, та ж група компаній “ТАЛАН” для зменшення фінансових витрат замовляє матеріали для пошиву з Бангладеш і далі вже решту пар постачає під своєю маркою на військові склади ЗСУ.

До речі, в самому Бангладеш знаходиться завод, що виробляє сировину для створення взуття, який належить родині Лаврик. Саме з цієї країни групи фірм “ТАЛАН” експортують верхню частину взуття для виробництва берців українським військовим.

“Це відкрита інформація, що у нас є в Бангладеш теж взуттєва фабрика. Вона діє з 2008 року. В її керівництві працює п’ять українців. Звідти ми отримуємо напівфабрикати, там шиють заготовки. Фінішні операції проводяться в Україні. Ми подаємо звітність у рамках чинного законодавства. Також у нас є фабрика в Об’єднаних Арабських Еміратах. Хтось туди їздить відпочивати, а ми там робимо взуття”, – зазначає засновник групи.

Чому було прийнято таке рішення компанією-монополістом з виробництва взуття для Міноборони та чи дійсно немає українського виробництва аналогічної сировини, поки що залишається під питанням.

Нагадаємо, що до групи компаній “ТАЛАН” входять ТОВ “Таланлегпром” та ТОВ “Таланпром”, через які здійснюється постачання взуття для ЗСУ.

Відповідно, за 2021 рік група компаній ТАЛАН отримала сумарний чистий прибуток у порівнянні з доходом 21 803 000 грн., а уже в 2022 році – 226 239 000 грн.


Як можемо бачити – чистий прибуток групи компаній “ТАЛАН” зріс більше ніж у 10 разів в порівнянні 2021 та 2022 років.

Скільки Україна втрачає на постачанні взуття і кому це вигідно?

“ТАЛАН” має свої виробничі площі у Сумській області і на власному виробництві відбиває не більше 700 тисяч пар з загальної потреби у 1 мільйон 400 тисяч. І найкращим рішенням було б – залучення вітчизняних виробників до забезпечення взуттям ЗСУ. На даний час в Україні біля восьми виробників, які могли б створити конкуренцію “ТАЛАНу” і забезпечити безперебійне постачання всієї потреби по взуттю для нашої армії:

в Київській області працює 4 виробництва, які могли б виготовляти 500 тисяч пар на рік;
в Хмельницькій області, одна фабрика може постачати 100 тисяч пар щороку;
у Львівській області 200 тисяч пар можуть шити для ЗСУ;
Житомирська область має одного виробника, який постачає для МВС тактичне взуття і міг би додатково виготовляти для ЗСУ 250 тисяч пар взуття на рік;
Чернігівська область на базі одного підприємства може забезпечити українську армію 150 тисячами пар взуття.
Проте, для виробництва 700 тисяч пар, які не може виробити “ТАЛАН”, у зв’язку з обмеженою кількістю матеріалу у своєму розпорядженні, доводиться чекати поставки матеріалів з Бангладешу. Держава при цьому, у час військового стану, втрачає додаткові робочі місця і податок. Адже в разі виготовлення українськими виробниками тих 700 тис. пар, могло б бути додатково створено до однієї тисячі робочих місць. І при середньомісячній заробітній платі в розмірі 15 тис. грн держава отримала б до 75 млн грн на рік податку на доходи та військовий збір.

Тобто 110 млн гривень на рік держава втрачає на недоотриманих податках на прибуток зі схеми постачання взуття групою компаній “ТАЛАН”. І тут стає неозброєним оком видно, що монополія групи компаній “ТАЛАН” створена штучно і, скоріше за все, не без присутності корупційної складової.

Незрозумілою на сьогодні залишається позиція чиновників з Міноборони, які закривають очі на описану ситуацію. Адже якість продукції значно нижча від вимог ЗСУ і часто поставки здійснюються невчасно. А це означає, наші військові повинні очікувати на взуття, ще й сумнівної якості.

Можливо, “ТАЛАН” – дійсно кращий виробник України?

Чому ж так завзято чиновники надають перевагу постачанню взуття саме “ТАЛАН”? Якщо потужності замалі, то можливо це взуття високої якості, що не може забезпечити жодна з український компаній. Але і тут не все добре. Щодо якості взуття ТМ “ТАЛАН” є чимало зауважень. Після отримання таких берців, військові змушені їх замінювати особисто купленим взуттям. Адже на новому виданому взутті зустрічаються порепані накладки та підошви. До того ж вони не зручні для постійного ходіння.

Тобто, в умовах воєнного стану представники Міністерства оборони не дотримуються, як того вимагає порядок, всіх процедур з перевірки якості кожної партії взуття, адже це займає час і суттєво затримує постачання для наших воїнів відповідного до сезону взуття. А “ТАЛАН” і без того неодноразово зриває терміни постачання.

Наприклад, Сергій Прохоренко – Co-Founder and Principal Agile Transformation Consultant at Agile.Live, в лютому-березні 2022 року — солдат роти резерву 4-го батальйону 72-ї окремої механізованої бригади, зазначав, що: “Зручні черевики в армії — це життєво важливо, тож їх справді краще купувати під себе. … Знов-таки, якщо вчасно отримаєте штатні “Талани” — це непоганий варіант, але я знаю людей, яким літні моделі видали наприкінці липня, а зимових вони не мають досі”.

Тому на фронт невчасно приходять такі очікувані берці і хлопці вимушені купувати їх собі за власні кошти, аби не воювати зовсім босими.

“СтопКор” поспілкувався з Андрієм Лавриком щодо монополізації ринку військового взуття в Україні. Андрій пояснив, що на круглому столі в Міністерстві оборони за участі українських виробників, оборонці виставили низку умов щодо вдосконалення взуття для військових. За його словами, технологічно для цього потрібно було замовити спеціальні дороговартісні прес-форми, вартість яких складає 5-7 тис дол за одиницю. При цьому вони мали тестуватися і серед них – обиратися найкращі. Тобто, частина прес-форм, за результатами досліджень, ймовірніше за все була би відкинута. На що виробники, які мали наміри брати участь у тендерах, не захотіли йти на потенційно неокупні витрати. Таким чином виробники нібито автоматично відпали від участі в тендерах.

Варто зауважити, що в Україні поширена практика коли певна умова чи вимога закупівлі прописується під “потрібного” виробника.

Тож випадково чи навмисне “ТАЛАН” фактично монополізував ринок – залишається під питанням. Втім варто пам’ятати, що в будь-якій демократичній країні має бути здорова конкуренція та однакові можливості для всіх виробників.