У головній бібліотеці Полтави зі мною навідріз відмовилися говорити українською. Що це – дикунство? зневага? невихованість? свідомий виклик?
І що – нам і далі бути толерантними? До кого – «вати»? – із дешевими дипломами українських вишів?
А тепер трохи сюжету. До цієї бібліотеки зайшов із звичним візитом – подарувати свої книжкові новинки. Одна із заступниць директорки спровадила мене чомусь до відділу комплектування. Краще вона б цього не робила…
Пройшли перші п’ять хвилин, а там уперто продовжували спілкуватися зі мною… російською. На моє толерантне прохання перейти на державну сталося так, як у того класика: «і тут Астапа понєсло». Остапами виявилися практично всі працівники цього відділу.
Та найагресивніше вела себе така собі Тетяна Максимова. Ось пару показових витягів із того наступу: «ми нє гасударствєнниє служащіє, поєтому нікто нє заставіт нас гаваріть на украінском», «єто вєлікій язик Пушкіна», «а пачєму я далжна с вамі гаваріть на украінськом»?
Шокувала тональність розмови: наступальність, нахабство, впевненість у безкарності.
Власне, це досить частий випадок, з яким стикається кожен із нас у державних установах культурницького чи наукового напрямку діяльності.
Показовим був випадок у Ніжині два роки тому, коли в державному краєзнавчому музеї навідріз відмовилися проводити екскурсію українською студентам-журналістам, яких я привіз туди з Києва.
Тоді я закликав студентів не бути байдужими в питаннях, що мають бути для українців принциповими. І ось наслідок тої небайдужості: за майже рік боротьби за відстоювання своїх прав на рідну мову нам вдалося добитися звільнення директора того музею товариша Назаренка з посади. Опублікував … вісім публікацій у місцевій і центральній пресі, лист до Мінкультури, кілька телефонних двінків до керівіниутва РДА та ОДА.
Ну і як бути із цим випадком у Полтаві. Знову пройти мимо? Знову – «а кака разніца», а нічого не зміниться?
До речі, ця бібліотека, де вільно почувається не справжня українська інтелігенція, а відверто промосковська «вата», носить ім’я… Івана Котляревського.