Факти про корупцію в політиці, державних структурах і судах регулярно з’являються у засобах масової інформації.
Однак, днями, скандал розгорівся там, де його зовсім не очікували. В епіцентрі новин опинився київський храм “Миру, любові та єдності християн”, який будується на Печерських пагорбах.
Ініціатор конфлікту – Володимир Кунець. Пастор, який хоче відібрати приміщення храму у Всеукраїнського союзу церков євангельських християн-баптистів.
До 2009 року він керував будівництвом храму, яке велося за кошти, пожертвувані вірянами. Відповідно, він повністю контролював і грошовий потік та не перед ким за це не звітувався. Та саме в 2009 році віруючих почало обурювати таке самовільне розпорядження коштами, і пожертвування значно скоротилися. Прихожани, які допомагали фінансами на храм запропонували, щоб будівництвом зайнялася сертифікована будівельна компанія, а не Кунець особисто. Тоді, пастор, зрозумівши, що втрачає контроль над грошима, відмовився від запропонованих послуг будівельної компанії. Мовляв, йому не подобається доопрацьований проект храму. Група віруючих, які жертвували гроші, в свою чергу, теж проявила принциповість і відмовилася безконтрольно фінансувати будівельні роботи під керівництвом Кунця.
Усвідомивши втрату довіри людей і визнавши свою фінансову неспроможність завершити будівництво, Кунець вперше з офіційним листом звернувся до Союзу церков ЄХБ. Він запропонував передати довгобуд у власність Союзу, який би завершив будівництво та використовував будівлю храму в інтересах усіх вірян.
Однак, керівництво Союзу ЄХБ, з огляду на великий об’єм необхідних інвестицій майже два роки вагалося з рішенням. Лише після чергового звернення Володимира Кунця, в 2014 році, детально вивчивши питання, рада Союзу погодилась на таку пропозицію. Тоді, Володимир Кунець добровільно передає недобудову Союзу ЄХБ. Саме вони і залучили у будівництво чимало коштів та майже добудували його.
Однак, навіть після того, як фінанси на храм почали залучати представники Союзу, Володимир Кунець продовжував збирати гроші з простодушних вірян. При цьому запевняючи, що всі ці фінанси також підуть на будівництво церкви. Куди ж насправді йшли ці грошові надходження, дізнаєтеся за кілька хвилин.
ЗТМ
Коли приміщення було зведено вже на 90 відсотків, пастор Кунець вирішив повернути його під свій контроль, однак законних методів для цього не знашов. Оскільки юридично право власності було закріплене за союзом церков ЄХБ, тобто усіма віруючими баптистами України.
З огляду на це все, пастор почав діяти провокативно. Не маючи жодних юридичних підстав для повернення храму “миру, любові та єдності” у свою власність, Кунець розіграв ціле шоу, де зіграв, звісно, головну роль – жертву псевдопобиття та псевдорейдерське захоплення церкви.
Спочатку в соцмережах, засобах масової інформації та за допомогою народних депутатів пастор з сумнівною репутацією почав розповсюджувати звинувачення що ніби то храм захоплено рейдерами. Що було відвертою брехнею і не відповідало юридичній та практичній ситуації. Але, щоб придати ситуації драматизму та привернути до неї ще більшу увагу, Володимир Кунець зрежесерував постановку та власне побиття.
Однак, так і не почувши жалісливих слів, пастор проявляє ще одне вміння – залякування.
Кидаючись такими словами, Володимир Кунець мав би розуміти, що спецпідрозділ СБУ “Альфу” може задіяти лише за особистим розпорядженням
очільника СБУ. Але залякування пастора було розраховане на простих вірян, які не надто знають специфіку роботи спецслужб.Сподіваючись на їхню простодушність, Кунець намагався показати свою всемогутність. Однак, все це виглядало смішно та недолуго.
Попри все це, позицію Володимира Кунця висвітлило чимало засобів масової інформації та народних депутатів на сторінках у соцмережах.
Представники союзу ЄХБ мовчали до останнього. Розміючи, що вся ця ситуація спровокована далеко не на користі віруючих. Аби скандал не розповсюдився у ЗМІ, в Союзі планували вирішити його на церковному рівні. Однак, коли пастор Кунець перейшов всі моральні межі, Союз ЄХБ таки організував прес-конференцію. На ній виступили з поясненнями та підтверджуючими документами.
Здавалося б, інформації про цей скандал достатньо, аби розумні люди змогли відокремити правду від брехні. Бо на підставі оприлюднених документів і фактів легко можна розібратися у ситуації самостійно. Адже документи підтверджують, що Союз ЄХБ є законним власником храму, а дії пастора Кунця ні що інше, як рейдерство.
Однак, під час скандалу виявилося ще багато цікавих деталей та фактів, які не стосуються самого храму, але є досить пікантними та зовсім в інакшому світлі представляють пастора Володимира Яковича Кунця.
Виявилося, що поруч з храмом є ще одна будівля, яка розташована на сусідній земельній ділянці, площею 0,27 га. Багато років усі віряни вважали, що ця земля та приміщення належить християнському центру та церкві “Слово життя”, оскільки вони були придбані, реконструювалась та ремонтувалась за жертовні кошти віруючих.
Однак, витяг з держреєстру прав власності, засвідчив, що у 2015 році без відому прихожан церкви, таємно, приватним власником будівлі став син пастора Володимира Кунця — Олександр Кунець. А в самій будівлі, незважаючи на те, що на вході у двір висить оголошення про розташування у ній християнського центру “Слово Житя”, мешкає сам Володимир Якович та його родичі.
За словами віруючих, ніяких зборів та порад з ними щодо переоформлення будівлі у приватну властність на Олександра Кунця не проводилося. Все було зробленно по “тихому”. Згодом з’ясувалося, скільки коштує земля та будівля, які, фактично привласнила родина Кунців.
Поруч з будівлею Кунців виставлено на продаж земельну ділянку, площею 0,20 га. Коштує вона 26 млн. 770 тисяч гривень, що по сьогоднішньому курсу складає 1 мільйон 25 тисяч доларів США. Таким чином, ціна однієї сотки землі складає 51 тисячу доларів.
Земельна ділянка, яку привласнила родина Кунців має площу 0,27 га., отже її ціна на сьогодні – 1 мільйон 377 тисяч долларів! Щодо будівлі, то її вартість встановити доволі складно, оскільки площа, яка вказана в документах , а це 106,7 м. кв., не є достовірною, адже на території є неузаконені об’єкти. З першого погляду стає зрозумілим, що тільки основний триповерховий будинок має площу понад 700 м. кв. Поруч з ним розташовані ще декілька приміщень та навіть комерційний обєкт. Загальна площа усіх цих будівель, ймовірно складає понад 1000 м. кв. Якщо рахувати вартість з огладу на найнижчу ціну за 1 кв. м. в цьому районі, а це на сьогодні 1,5 – 2 тисячі доларів США, то будівлі коштують не менше 1 мільйона доларів.
Тобто, родина Кунців, фактично захопила спільну власність віруючих, вартістью майже 2 з половиною млн. доларів.
Ще один цікавий факт, який стає зрозумілим з документів, полягає в тому, що значна частина будівель про які мова йшла вище, побудовані та використовуються без належної дозвільної документації. Однак, з огляду на факти шахрайства родини Кунців, незаконе будівництво виглядає як дитячі пустощі.
В ході журналістського розслідування було виявлено, що це не єдині землі та будівлі, якими володіє родина Кунців. В Дарницькому районі Києва, а саме Бортничах, на Кунців зареєстровано три земельні ділянки, на двох з яких побудовані чималі житлові будинки. На третій ділянці все ще активно триває будівництво. Все це зареєстровано на пастора Кунця, його дружину та сина Олександра – власника того ж церковного приміщення. До слова, дві ділянки придбано за сотні тисяч доларів в грудні 2015 року, а ділянка з побудованим будинком у листопаді 2016. В цей час якраз відновлюється будівництво храму і чималі грошові потоки знову контролює ніде непрацюючий пенсіонер Володимир Кунець.
Сам Володимир Кунець відмовляється будь-як коментувати або пояснювати свої дії.
В результаті, 14 липня рада Союзу баптистів ухвалила рішення: за таку не християнську поведінку не вважати Володимира Кунця служителем братства, покаятися та зупинитися в безчинних діях.
До слова, вперше ім’я Володимира Кунця засвітилося в скандалі, пов’язаому з міжнародною місією “Слово життя” ще на початку 90-х. Тоді, ввійшовши в довіру до бразильських спонсорів, Кунець, фактично привласнив філіал місії, перетворивши його у власну організацію. Не витримавши такого стресу та обману, один з головних спонсорів раптово помер від інфаркту. Але ця історія – тема для іншого розслідування.
Коли дивишся на такі вчинки людей, які за своїм статусом повині бути взірцем чесноті та порядності, на думку не спадає нічого іншого, окрім Біблійних слів про вовків одягнених в овечу шкуру. Вірянам у цій ситуації можна лише поспівчувати. Вони стали не тільки жертвами шахраїв, які привласнили їхні кошти і майно, а ще й глибоко поранили їхні душі.