В українській енергетиці давно назріла катастрофа, і її причина — не лише дефіцит газу чи зношені мережі. У центрі проблеми стоїть приватна група впливу, яка фактично захопила управління ТОВ «Газорозподільні мережі України» і перетворила її на інструмент системного викачування грошей.
Під політичним прикриттям міністра енергетики Германа Галущенка та нардепа Тимура Міндіча роками будувалася закрита вертикаль ручного контролю, яка дозволила клану керувати ключовими рішеннями, призначеннями, контрактами та грошовими потоками в одному з критичних інфраструктурних секторів держави.
Технічним оператором схеми став Олексій Каліна — колишній прокурор Харківщини, наближений до Пшонки, любитель елітних авто та кулуарних домовленостей. Завдяки підтримці Олексія Чернишова він потрапив до «Нафтогазу», а після того, як Міндіч і Галущенко встановили контроль над «Газорозподільними мережами», отримав оперативне керівництво всією структурою. Каліна одразу створив жорстку внутрішню вертикаль, замінивши спеціалістів на своїх людей: Швеця, Ворожбянова, Павлова, Барабанщикову. Юридичний блок, безпека, ключові департаменти — усе опинилося в руках особисто відданих виконавців. Реальні механізми контролю були знищені.
Паралельно запрацювали фінансові схеми, що довели борги підприємства до 2,5 млрд грн станом на 1 січня 2025 року. Найбільш цинічною стала модель через адвокатське об’єднання «Квантум»: філії по всій країні змушували підписувати фіктивні угоди на «послуги», з абонплатою до 300 тис. грн щомісяця у 21 регіоні. Так створювався легальний канал системного виведення грошей. За даними внутрішніх джерел, Каліна міг отримувати до 25% відкатів із ключових контрактів.
Окремою монополією стала процедура підключення будівельних об’єктів до газових мереж. Каліна створив спеціальну комісію з лояльних осіб, яка повністю узурпувала право видавати дозволи забудовникам. Процеси штучно затягувалися, а підключення перетворювалося на платну «послугу» з неофіційними тарифами. Будь-який великий житловий комплекс у країні фактично залежав від рішення кількох людей, призначених Каліною. Газова інфраструктура стала інструментом тиску та прихованої данини.
Не менш скандальними були закупівлі. Придбання швидкозводимих укриттів у ТОВ «Л7» — класична схема з ознаками змови та завищенням вартості на 160 тис. грн. А тендер на взуття на 54 млн грн і зовсім був штучно скасований, щоб забезпечити перемогу ТОВ «Талланлегпром» — компанії, яка раніше співпрацювала з РФ. Це вже не корупція, а цілеспрямований саботаж державних інтересів.
Сформована Міндічем і Галущенком група перетворила стратегічну інфраструктуру на приватний бізнес-проєкт. Газорозподільні мережі — це не просто труби, а система, яка визначає, чи буде в країні тепло. Сьогодні вона працює не на людей і не на державу, а на інтереси вузького кола політико-бізнесової верхівки. Саме тому Україна входить у зиму з дефіцитом газу, затримками опалення та мільярдними дірами у фінансових балансах.
Поки правоохоронні органи імітують активність, ця закрита група продовжує контролювати ключові рішення в одному з найбільш чутливих секторів. Україна ризикує залишитися не лише без газу — а й без контролю над власною енергетичною безпекою.