Сьогодні ходила під суд (це перший суд над Луценком по суті справи) не в якості журналіста, як зазвичай, а постояти з плакатом і покричати сама. Бо дістали. Плакат нашвидкуруч змайструвала вранці — після того, як побачила на “Обкомі” свіжі сьогоднішні фото етапованого до суду Луценка, схожого на в’язня фашистського концтабору. Хвилин за 10 плакат був готовий, я роздрукувала його і пішла до суду.
Тим, хто сильно не любить Луценка і через це не хоче його підтримувати, раджу просто порівняти його з Могильовим, і все встане на свої місця. Особисто я не згодна, щоб сидів Луценко, поки не сидить Могильов.
Чорт зна що, вчора я захворіла — чи то грип, чи то сильна застуда. Температура, коротше, і все, що буває у такій ситуації. Стою з плакатом на сонці, перед очима все пливе, а тут підходять журналісти і щось питають. Я їм і кажу, що Луценко, мовляв, не виконав лише одну передвиборчу обіцянку, дану командою, до якої він входив: “Бандитам — тюрми!” — і як він тепер тяжко карається. Страшно мені, кажу, за Януковича і його команду, скільки ж вони обіцянок не виконали, і що з ними буде? 🙂
Журналістів до суду не пускали, пустили, як сказав мені журналіст СТБ, лише два чи три “правильні” канали. Люди відчайдушно скандували “Пресу до зали суду!” і потім, коли вже мене там не було (постояла десь годинку — на більше здоров’я не вистачило), журналістів пустили.
До суду пройшли кілька нардепів — особисто я бачила Шевченка і Королевську. Вичитала десь в Інеті, що підтримати Луценка прийшло лише 70 чоловік. ІМХО, людей було більше — сотні дві-три. А кричали ми так, що у суді, мабуть, шибки здригалися. І “Свободу політв’язню Луценку!”, і “Банду геть!”, і “Могильова на нари!” — коротше, весь джентльменський набір. Врешті-решт вийшов один з учасників пікету і від імені присутніх у суді нардепів попросив п’ять хвилин помовчати, бо в суді нічого не чути. Люди погодились, але тут не пропустили чергового журналіста, і люди негайно знову закричали: “Пресу до зали суду!”. Врешті-решт було запропоновано вшанувати пам’ять українського правосуддя п’ятьма хвилинами мовчання, що й було зроблено. Десь на цьому етапі я звідти пішла і стежу за тим, що робиться у суді, дистанційно.
Що мене зараз найбільше турбує — акція на підтримку політв’язнів біля Лук’янівського СІЗО, яка почнеться сьогодні о третій і на якій я теж маю бути. Бо підтримати Луценка і не підтримати Костакова і Лисицю — люди не зрозуміють, та я й сама не зрозуміла б 🙂 Ой леле, що називається…
Олександр Місюра з моїм плакатом
Нардепи
