Електроенергетика держави виявилася на межі колапсу через цілеспрямовані дії уряду в інтересах ДТЕК Ріната Ахметова. Як Україна розплачується за підпорядкування енергетичної політики апетитам однієї найбагатшої людини країни.
Енергетика незалежної України завжди була полем зіткнення та одним із найважливіших джерел заробітку і для українських, і для російських олігархів, зазначає видання Тиждень. Однак упродовж останніх років ці процеси сягнули небезпечної межі на тлі прогресуючого ослаблення державної влади. Зростання апетитів гравців, які домінують у галузі, накладаються на дедалі очевидніше вичерпання «кормової бази» після трьох десятиліть споживацького ставлення до енергосектору. Проте кожна наступна влада демонструє все меншу здатність обмежувати ці апетити навіть тоді, коли вони становлять очевидну загрозу не лише енергетичній, а й економічній безпеці країни.
Після приходу до влади Володимира Зеленського та «Слуг народу» Тиждень уже неодноразово звертав увагу на окремі прояви лобізму бізнес-інтересів двох найвпливовіших у нинішньому владному конгломераті олігархів: Ріната Ахметова та Ігоря Коломойського. Проте події попереднього місяця, коли електроенергетика виявилася на межі колапсу через цілеспрямовані дії уряду в інтересах ДТЕК Ріната Ахметова, засвідчили, що на обмеження апетитів олігарха годі сподіватися навіть у такій ситуації.
Дедалі очевиднішим стає те, що максимум, на що спроможна нинішня вкрай слабка й залежна від найбільших олігархів владна команда, — це нестабільне збалансування їхніх інтересів шляхом дедалі болючіших компенсацій для них за рахунок держави, решти бізнесу й суспільства загалом. Хоча це лише на певний час може вдовольнити їхні апетити, які дедалі більше розходяться з можливостями української енергетики та економіки загалом. Відтак дедалі гостріше постає потреба радикального розв’язання наявної передреволюційної ситуації в енергетиці. Адже основним бенефіціарам стає дедалі важче контролювати й «доїти» галузь за старими лекалами, але водночас нинішній стан усе менше відповідає потребам розвитку економіки, неолігархічного бізнесу й суспільства.
Індикатор старої проблеми
Формальний сигнал тривоги вся країна отримала 18 січня, коли в «Укренерго» заявили про критичну ситуацію із запасами вугілля всіх марок на складах ТЕС. Його запаси напередодні холоднішого, ніж зазвичай, січня з початку цьогорічного опалювального сезону зменшилися у 5,2 раза — до 0,49 млн т. Цього обсягу за пікового навантаження на теплові електростанції не вистачило б і на тиждень за умов зупинки постачання палива. До того ж найкритичніша ситуація склалася навіть не з антрацитовим вугіллям, поклади якого в Україні залишилися на тимчасово окупованих територіях ОРДІЛО.
А саме з вугіллям газових марок, яке в надлишку здатні видобувати українські шахти. Проте саме його запаси з початку опалювального сезону до середини січня обвалилися найкритичніше: у 7,5 раза, а також не надто перевищували обсяги повністю імпортованого антрациту (284 тис. т і 204 тис. т відповідно). У цих умовах із 18 січня довелося вмикати додаткові шість блоків трьох державних ТЕС Центренерго (Вуглегірська ТЕС, Зміївська ТЕС і Трипільська ТЕС), на в рази дорожчому резервному паливі — природному газі, що різко збільшило собівартість виробництва струму.
20 січня НКРЕКП оголосила про плани перевірки всіх компаній, які займаються виробництвом струму на ТЕС через звернення «Укренерго» щодо недостатнього накопичення запасів вугілля на складах. В енергокомпаніях ситуацію взялися пояснювати «неочікуваним» похолоданням, яке призвело до зростання спалювання палива на ТЕС. У ДТЕК Ахметова водночас вдали, що в цьому винна політика попереднього уряду, яка призвела до зниження рентабельності вугілля навесні, доки вже новий кабмін колишнього менеджера ДТЕК Дениса Шмигаля та очолюване зручною для керівництва ахметовської компанії в.о. міністра Ольгою Буславець Міненерго не почали лобіювати інтереси монополії. Керівництво компанії скористалося ситуацією і для того, щоб виправдати нарощування імпорту вугілля для потреб своїх ТЕС із Казахстану та Росії. У державній Центренерго, своєю чергою, звинуватили ДТЕК у зриві постачання раніше обумовлених обсягів палива, хоча в Ахметова це відразу ж спростували.
Однак за всім цим інформаційним шумом приховувалися справжні причини критичної ситуації в електроенергетиці. Ідеться про штучне розбалансування галузі креатурами монополії Ахметова в уряді та Міненерго з метою максимізації доходів ДТЕК і збільшення залежності української енергетики від його генерації. Заяви менеджерів компанії олігарха про те, що причиною критичного зниження запасів вугілля на складах стало те, що ТЕС довелося виробляти значно більше струму, аніж було передбачено прогнозами Міненерго, — відповідають дійсності. Однак саме постійне збільшення частки ТЕС у генерації та її заниження на атомних електростанціях державного Енергоатому стало цілеспрямованою політикою Ольги Буславець із перших же тижнів її призначення на посаду в.о. міністра у квітні 2020 року.
Так, уже у травні 2020 року в Україні було вироблено на 300 млн кВт•год струму менше, аніж у квітні. Водночас на державних АЕС, які виробляють найдешевші кіловати у країні, генерацію було зменшено аж на 850 млн кВт•год (із 6,32 до 5,47 млрд кВт•год), натомість на вугільних ТЕС і ТЕЦ вона зросла на 640 млн кВт•год (із 3,12 до 3,76 млрд кВт•год). А оновлений менш як за два тижні після призначення Ольги Буславець прогнозний план виробництва струму на 2020 рік передбачав подальше різке зниження генерації на державних АЕС у другому півріччі 2020 року на 6,5 млрд кВтГ•год порівняно з аналогічним періодом 2019-го при зменшенні виробництва усього струму лише на 3 млрд кВт•год. І ці дії не були самодіяльністю уряду, а лише виконанням прямого ультиматуму, який перед призначенням Буславець у тому-таки квітні 2020 року сформулював гендиректор ДТЕК Максим Тімченко. Ідеться про вимоги переглянути енергобаланс на 2020-й і збільшити закупівлі струму на вугільних ТЕС та погрозливе «ми нарешті повинні почути відповідь від держави: чи потрібне Україні вугілля та вугільна генерація, чи ми повинні її закривати?» (див. «Без державного підходу»).
Це був лише початок. Відразу після призначення Буславець в.о. міністра, генерація струму на ТЕС почала зростати навіть більше, аніж передбачали підготовлені нею перспективні плани, а на АЕС — падала більше. Блоки Енергоатому дивним чином почали масово простоювати в надзвичайно тривалих ремонтах. Як наслідок, компанія, що раніше генерувала до 90 млрд кВт•год на рік і, виходячи зі своєї установленої потужності, здатна й на більше, за підсумками 2020-го ледь вийшла на 76 млрд кВт•год, а на 2021 рік у підготовленому за часів Буславець плані взагалі передбачено лише 75 млрд кВт•год.
Саме через свідоме заниження генерації дешевого струму на українських АЕС, яке стало особливо помітним із початком опалювального сезону 2020/2021 року (див. «Відтискання ринку») і з’явився такий бажаний для ДТЕК Ріната Ахметова додатковий попит на дорогу вугільну генерацію (як, до речі, і можливість збувати в повних обсягах іще дорожчу «зелену» енергію цієї самої компанії). Уже в листопаді 2020 року при загальному виробництві в енергосистемі України на 670 млн кВт•год електроенергії більше, ніж у листопаді 2019-го, генерація на АЕС, величезну кількість блоків яких було відправлено на затяжні ремонти, упала більше як на 1,6 млрд кВт•год (із 7,6 до 5,97 млрд кВт•год). Натомість теплова генерація навпаки збільшила обсяги майже в півтора раза (із 4,18 до 6,12 млрд кВт•год).
У грудні тенденція тривала й далі. При зростанні споживання та виробництва струму більш як на 1 млрд кВт•год, на атомних станціях державного Енергоатома було згенеровано майже на 1,4 млрд кВт•год менше, аніж у грудні 2019-го, натомість на ТЕС і ТЕЦ — навпаки, аж на 2,23 млрд кВт•год більше. І підготовлені під керівництвом Буславець плани виробництва електроенергії на 2021 рік програмували продовження відповідної тенденції щонайменше до кінця опалювального сезону: у січні 2021-го АЕС мали виробити на 0,9 млрд кВт•год менше, аніж у відповідному місяці торік, а ТЕС і ТЕЦ, навпаки, на 1 млрд кВт•год більше. У лютому—квітні ситуація мала повторитися. Тобто відбувалося цілеспрямоване витіснення з ринку державного Енергоатому із його одним із найдешевших струмів, щоб замістити його дорожчою електрикою ТЕС, левова частка генерації яких контролює ДТЕК Ріната Ахметова.
Паралельно, як нещодавно виявили розслідування журналістів видання «Цензор.НЕТ», на початку грудня Міненерго під керівництвом Буславець різко знизило вимогу до мінімальних запасів на станціях, яка ще 10 грудня становила 1,58 млн т, а вже 11 грудня лише 0,85 млн т. Це дало ТЕС змогу, не порушуючи ліцензійних умов, активніше спалювати вугілля в умовах штучно створеного для них додаткового попиту на струм. Цікаво, що станом на 10 грудня Міненерго формально очолював уже Юрій Бойко, який у листопаді змінив Ольгу Буславець на посаді. Але це рішення було ухвалене 8 грудня, коли Бойко перебував на лікарняному, а міністерством керувала Буславець.
Отже, замість відкладати спалювання вугілля на піки споживання, а доти максимально використовувати дешеву генерацію державних АЕС, що якнайбільше відповідало б і державним інтересам, і потребам бізнесу та населення, Міненерго вкотре підлаштовувало електроенергетику під інтереси ДТЕК Ахметова. Така політика міністерства означала фактично свідоме провокування січневої кризи із запасами вугілля і примусовим увімкненням блоків на резервному газовому паливі, що різко збільшувало собівартість електроенергії. Із хворої голови на здорову.
Особливого драматизму ситуації додає те, що штучний дефіцит і виправдання для нарощування імпорту енергетичного вугілля для вітчизняних ТЕС із Росії та Казахстану супроводжується вже дворічним різким зменшенням видобутку енергетичного вугілля на українських шахтах. Як свідчать дані Держстату, у 2020 році він був на 24% меншим, аніж у 2019-му. І навіть у грудні 2020 року, коли відбувалося стрімке спалювання запасів газового вугілля на українських ТЕС, його видобуток у країні був на 5% меншим, аніж у грудні 2019-го. Натомість на цьому тлі стрімко нарощувався імпорт антрациту із Росії (див. «Замість внутрішнього видобутку»), якого в жовтні 2020 року завезли на $16,9 млн, у грудні — уже на $27,9 млн, а в січні 2021-го — майже на $33 млн.
Відповідна тенденція не лише залишилася без адекватної реакції з боку уряду Дениса Шмигаля і в.о. міністра Ольги Буславець, а й не отримала належної реакції з боку профільного комітету ВР та взагалі чинної влади чи навіть опозиції. Понад те, уряд активно підігравав бажанню Ахметова націоналізувати збитки й далі приватизовувати прибутки в найпривабливіших для нього сегментах енергоринку. І згортання внутрішнього видобутку вугілля на тлі нарощування імпорту з Росії та Казахстану — це лише одна з ланок у цьому процесі.
Іншим проявом стала дострокова відмова від менш привабливих шахт, отриманих від держави десятиліття тому. Так, із березня 2020 року ДТЕК спочатку припинила платити орендну плату за орендовані в 2010-му на пів століття шахти «Добропіллявугілля» і до вересня 2020-го заборгувала ФДМ близько 100 млн грн. На початку жовтня Кабмін не лише погодився на пропозицію ДТЕК довгостроково повернути копальні, а й узявся компенсувати нібито витрачені за ці роки 0,4 млрд грн на їх модернізацію. Проте створене наказом Буславець від 28 жовтня 2020 року держпідприємство «Добропіллявугілля-видобуток» отримало в управління лише копальні. Технологічно нерозривно пов’язані з ними збагачувальні потужності фабрики, які доводять вугілля до необхідних для ТЕС кондицій, залишилися у власності ДТЕК.
Відтак 26 січня нова держкомпанія змушена була підписати угоду із «ДТЕК Добропільська ЦЗФ» на збагачення вугілля шахти «Добропільська» вартістю 201,4 млн грн. Це не лише значно дорожче, аніж пропонують конкуренти, а й відбувається на позаконкурентній основі, оскільки шахта і збагачувальна фабрика становлять єдиний технологічний комплекс, а «все технологічне обладнання і устаткування вугільного комплексу шахти «Добропільська» починаючи з прийомних бункерів для вугілля, і надалі залишилося у власності «ДТЕК Добропільська ЦЗФ».
Вичавлені за десять років державні шахти, рентабельність видобутку на яких тепер різко знизилася, виявилися більше не потрібні ДТЕК, і за солідну компенсацію монополія скинула їх державі. Проте найпривабливіші й найрентабельніші роботи зі збагачення вугілля в Ахметова залишили за собою, маючи можливість відтепер змушувати державу дотувати видобуток вугілля та забезпечувати роботою власну збагачувальну фабрику.
Натомість у ДТЕК не приховують наміру переключитися на інший сегмент енергетики, де останнім часом було створено максимально сприятливий режим для чергової приватизації прибутків на монопольних умовах. Ідеться про початок дії з 1 січня 2021 року так званих RAB-тарифів для енергорозподільчих компаній (так званих обленерго). Останні забезпечуватимуть гарантовано високу норму прибутку для обленерго за рахунок підвищення тарифів на розподіл струму і для населення, і для бізнесу в обмін на обов’язок 50% цього прибутку інвестувати в модернізацію застарілих мереж. Керівництво ДТЕК уже кілька разів заявляло про інтерес монополії до нарощування контролю над тими обленерго, які досі перебувають у державній власності. Хоча компанія вже зараз є власником групи обленерго, які розподіляють кінцевим споживачам майже 43% електроенергії у країні, зокрема таким ласим регіонам, як Київ, Київська, Дніпропетровська та Донецька області.
Тож, позбуваючись вичавлених активів у вуглевидобутку, які за сприяння своїх людей в уряді скидають на державу, в ДТЕК прагнуть посилення монопольних позицій у значно прибутковішому (завдяки регульованим державою тарифам) сегменті ринку. Чи справді олігархічна монополія зможе продемонструвати тут прогресивнішу стратегію управління, аніж та, яка виявила себе на «Добропіллявугіллі», чи просто вимиє левову частку коштів від високопривабливих RAB-тарифів через офшорні прокладки? У світлі останніх подій на енергоринку питання, вочевидь, риторичне. За нинішньої ефективності державного управління й готовності уряду обслуговувати інтереси окремих олігархів замість створювати рівні умови для ведення бізнесу, сподіватися, що RAB-тарифи, покликані заохотити інвестиції в енергорозподільчі мережі, справді виконають покладену на них роль, не доводиться.