На оборону та безпеку виділяються справжні копійки.
Обсяги витрат областей на утримання доріг іноді в десятки разів перевищують витрати на ТРО та громадську безпеку. Важливо — утримання доріг — це не будівництво, а підтримка у належному стані існуючої інфраструктури, тобто поточні ремонти. Ті самі ремонти, на які після кількох років завзятого «Великого будівництва» витрати, навпаки, мали би скорочуватися. І навіть якщо припустити, що наші дороги справді повально потребують ремонту, хіба їхній належний стан більш пріоритетний, ніж фінансування ТрО? Але так уже вийшло, що те ж таки «Велике будівництво» буквально зацементувало схему розпилу бюджетних грошей саме через «дорожників». Готову корупційну інфраструктуру окремі області успішно використали й минулого року. Незважаючи ні на що, пише Юлія Самаєва на сайті ZN.ua.
Є кілька причин, через які стала можлива ця історія. Перша – в Україні не перестали красти. Здається, що суспільство згуртоване як ніколи, мужньо протистоїть ворогові, віддає останнє ЗСУ, і ось-ось народиться нова, принципово інша Україна. Це не зовсім так. Відсоток тих, хто хоче пиляти бюджети, за нашими спостереженнями, не суттєво знизився. На відміну від відсотка публічних даних, які дозволяли б контролювати скарбників, — це друга причина. Інформацію про бюджетні плани ще якось колупати можна, а от про реалізацію цих планів або внесені протягом року корективи в змозі видобути лише найнаполегливіші. І ми щиро вдячні всім, хто допомагав нам збирати ці зерна правди. Але насправді відкриті бюджети, проміжні звіти, публікація яких була зобов’язанням, прозорі закупівлі, на які міг подивитися кожен охочий, — у минулому. У результаті з каламутної води почали тягати не вудкою, а мережами, і ніхто не давав по руках. Отже, третя причина — благословення від центральної влади, яка точно у темі, а якщо мовчить, то й у частці.
А й справді, чого соромитися і стримуватись іншим, якщо навіть у керівника Дніпропетровської області — беззастережного лідера з дорожніх витрат, жодних проблем немає. Взяв собі пан Резніченко та й витратив на утримання доріг минулого року майже два мільярди гривень обласних грошей, з яких півтора мільярда отримала фірма його фітнес-тренерки . Чим усе скінчилося? Як відреагував на очевидне порушення президент, який призначає та звільняє голів ОДА? А ніяк. Резніченко з’їздив із Зеленським до Херсона, вітався за руку з Єрмаком на камеру, а тренерку просто прибрали з офіційних бенефіціарів фірми, та й усе. Як думаєте, які висновки зроблять інші регіони, в яких витрати на дорожні латки скромніші? Думаю, цього року збільшать апетити. Ресурс є.
Насправді, на відміну від держбюджету, місцеві не переживають катастрофи, бо їм на голову не впав дефіцит, що наростає, в 150 млрд грн на місяць. Основне падіння доходів місцевих бюджетів, за даними Офісу підтримки реформи децентралізації, припало на березень-квітень минулого року. Причому було це падіння, наприклад, не таким глибоким, як під час коронакризи 2020-го, — не нижче за рівень 2019 року.
Вже з травня доходи загальних фондів бюджетів громад стабільно зростали і іноді цей приріст був двозначним. Зрозуміло, що комусь було краще за всіх, а комусь зовсім погано, — області, в яких ведуться бойові дії, точно не жирували ні в травні, ні в грудні. На щастя, таких областей є меншість. Водночас у решті областей, навпаки, справи пішли вгору: у Львівській області доходи зросли на 41% порівняно з 2021 роком, у Закарпатській – на 38%, у Волинській та Івано-Франківській – на 31, у Рівненській – на 27, у Дніпропетровській – на 16, у Києві та області – на 5 та 7% відповідно.
Основною причиною такого розквіту є надходження від податку на доходи фізичних осіб, які зросли на 35%. Цей податок із зарплат дає 68% доходів загальних фондів бюджетів на місцях. Минулого року ПДФО, незважаючи на війну та внутрішню міграцію, побільшало, бо, по-перше, на початку 2022-го на 4% виріс норматив його відрахування до місцевих бюджетів, а по-друге, завдяки зарплатам військових. Причому друга причина – ключова.
Якщо подивитися на помісячну динаміку ПДФО, значне його збільшення починається саме з березня 2022 року, коли військові зарплати стрімко зросли. Нині ж із 25 млрд грн ПДФО, які щомісяця отримує скарбниця, 10 млрд — це податки з грошового забезпечення, винагород та інших виплат військовослужбовцям. Тобто завдяки солдатам регіони не тільки можуть спокійно жити та працювати, вони ще й фінансово почуваються значно краще. І куди ці «солдатські» податки йдуть? Ви вже знаєте відповідь, але деталізуємо.
Ми проаналізували та порівняли витрати на дороги та безпеку лише в областях, прилеглих до зони активних чи можливих бойових дій. Тому що пріоритетність у витратах для них має бути приблизно однаковою. Погодьтеся, вимагати від затишних Черкащини чи Хмельниччини такого ж рівня тривожності та підготовки до зустрічі ворога, як у харків’ян чи сумчан несправедливо. Також, на жаль, нам не вдалося отримати повну картину по Миколаївській області, що можна пояснити з урахуванням обставин. Отримане порівняння — промовисте. Дорожнім ремонтам — усе, безпеці — решта. Винятком із правила, а заразом і орієнтиром справедливого розподілу витрат є багатостраждальна Харківщина, де «дорожні» обсяги можна порівняти з обсягами «безпеки», причому потреба в латанії доріг справді виправдана існуючими руйнуваннями. Приємно вразили Рівненщина та Волинь, там чимало пішло «на дорожні заплати», але й на безпеку грошей не пошкодували в очікуванні настання з півночі. Інші — хапайся за голову.
Витрати на утримання доріг перевищують витрати на ТрО, громадську безпеку та мобілізацію в десятки разів: Сумщина – на дороги 218 млн грн, на безпеку 5 млн, Чернігівщина – на дороги 153 млн, на безпеку 5,5 млн, Одещина – на дороги 242 млн , на безпеку 12 млн, Київщина – 130 млн проти 13 млн, Житомирщина – 443 млн проти 4,8 млн грн.
Біля Дніпропетровщини, до речі, витрати на безпеку та ТрО — рекордні 280 млн грн, але всі псують ще більш рекордні 2 млрд грн на дорожні роботи. Тим більше що Дніпропетровська область має один із найбільших бюджетів (після Києва) в обсязі понад 11 млрд грн, і ці сотні мільйонів для неї — цілком сумірні витрати. На відміну від 18% бюджету, витрачених на ремонт доріг.
Аборигени при цьому зазначають, що реального ремонту в області вимагали лише дві дорожні ділянки, і вони б точно не потягнули на суму понад 300 млн грн. А місцеві ж пліткарі додають, що і Резніченко не потягнув би так багато на ремонти, якби Зеленський не повірив у казочку, що області такі витрати на дороги потрібні, бо траси потребують розширення, щоб за необхідності стати злітно-посадковими смугами. Ми б повірили, якби не знали, що українські аеродроми, які справді зазнали великих втрат на початку війни, активно відновлюються, і їх використання однозначно пріоритетніше, оскільки все ж таки однієї ЗПС для військової авіації замало. Що ж, цілком припускаємо, що президент цього не знав. Але ми бачимо тренд у видаткових пріоритетах областей і розуміємо, що мовчазна згода Банкової на його продовження — більш ніж реальний бюджетний ризик цього року, а дніпропетровські масштаби дорожніх робіт за «солдатські» гроші цього року із задоволенням підхоплять інші області. З безкарністю завжди так.
Цього року фінансування місцевих бюджетів, передбачене державним кошторисом, становитиме 605 млрд. грн. При цьому 2023 року продовжено норму про зарахування збільшеного нормативу ПДФО на рівні 64%. Також до місцевих бюджетів і надалі зараховуватиметься ПДФО з грошового забезпечення та інших виплат військовослужбовцям. І це правильно, бо саме децентралізація значною мірою забезпечила ту стійкість, яку демонструє українська економіка з огляду на втрати та витрати, пов’язані з війною. Ось тільки пріоритети у регіональних керівників все ж таки мають змінитися раніше, ніж електорат покарає їх за них на чергових виборах. Бо якщо питання безпеки нехтувати, то замість виборів можна отримати «референдум». А якщо продовжувати красти – Майдан. Вибирайте, панове.