– А ще над нашою хатою наче сім’я журавлів летіла… А один почав кружляти-кружляти над нашою хатою. Я думаю, може то мій Юрко? Синочку, серденько моє, хоч би обняти, хоч би доторкнутися до тебе разочок, запах твій відчути, – Валентина плаче.
Валентина Лисенко — та сама мама загиблого хлопця з Лохвиці Полтавської області, в якої у Благовіщенській церкві УПЦ типу не МП відмовилися брати панахиду за загиблого сина, бо він мовляв «братовбивця».
– Я прийшла панахиду занести, а вони кажуть, то він же братовбивця…
Я кажу:
– Та ж він Батьківщину захищав…
– Та ні, він людей вбивав…
Мене таксист тоді, як побачив мій стан, повіз до української церкви Іоанна Хрестителя. Тут мене стали обнімати, пригорнули (знову плаче)… Хоча з тієї церкви МП почали казати, що я брешу. Бога в серці не мають – так обманювати. А я сина до кінця буду захищати, поки сили стане. Бо він не вбивця, він герой. А після того в місті почався рух за перехід громади Благовіщенської церкви до нашої, Православної Церкви України.
Що було далі?
В тексті журналіста Укрінформ.
Liza Fajna
Gleb Pleskach