Після того, як у 2009 році Валерія Черкаску звільнили з посади заступника Запорізької облдержадміністрації, він практично зник із політичного життя і публічного простору. Щоб неочікувано з’явитися в травні цього року, коли його прізвище з’явилося в списках претендентів на посаду директора одного з найбільших портів України – ДП «МТП «Чорноморськ».
Але щось не склалося, і Валерій Черкаска залишився на своїй попередній роботі – заступника директора державного підприємства “Ізмаїльський морський торговельний порт”. Що теж викликає здивування в людей, які знають всю мутну біографію Валерія Черкаски. Якби не той факт, що він залишився на посаді заступника директора Ізмаїльського порту, можна було б припустити, що в крісло директора порту «Чорноморськ» Черкаску не пустила СБУ. Але це явно відпадає, тому що, якби СБУ ним зайнялась, то Черкаска б сидів, і явно не в керівному кріслі одного з найбільших стратегічних підприємств України.
Ще у 2018 році його ім’я випливло у скандалі навколо Бердянського заводу підйомно-транспортного обладнання (БЗПТО), який після втрати Україною Криму планували перетворити на військово-морську базу для українського флоту, який тоді намагалася знову відновити, роблячи ставку на так званий москитний флот – тобто малі катери високої швидкості і з хорошим озброєнням. Одним з місць, де мали розміщуватись ці катери, і була територія БЗПТО. Тут же мали базуватись передані Штатами катери Island і тральщики. Але плани Міноборони несподівано натрапили на опір з боку власника Бердянського заводу підйомно-транспортного обладнання Валерія Черкаски, хоча сам завод, успішно приватизований за часів Януковича, вже був на межі банкрутства, а все його обладнання було вирізане на метал.
Розслідувачі тоді висунули версію, що Валерій Черкаска та його тесть Володимир Пікінер, який на той момент був начальником Бердянського порту, діяли в інтересах росіян, які всіма можливими методами намагалися не допустити будівництва в Бердянську бази українських ВМС. Детально про цю історію можна прочитати тут: “Бердянська диверсія: хто саботує будівництво військової бази?”.
Вірити чи ні авторам матеріалу – питання спірне. Але на користь їхніх аргументів говорить кілька речей. Перше – власником БЗПТО Валерій Черкаска став у той час, коли міністром оборони України був громадянин РФ Павло Лебедєв, а після того, як Росія почала війну на Донбасі й окупувала Крим, Черкаска продовжив вести бізнес з росіянами у тому ж Криму, куди регулярно їздив. Росіяни теж часто відвідували Черкаску в Бердянську. Але на цей факт чомусь не звертали уваги українські правоохоронці.
Щодо діяльності самого Бердянського заводу підйомно-транспортного обладнання, то він перетворився на перевалку для зерна, яке вивозилося з Бердянського порту. Але те, як Валерій Черкаска вів цей бізнес, викликало здивування – частина зерна зникала на складах через погані умови зберігання, частина втрачалася при завантаженні, а кораблі, на які воно завантажувалось, часто взагалі були непридатні для таких вантажів. Що приносило БЗПТО та його контрагентам суцільні збитки, але Валерій Черкаска десь знаходив гроші, й завод утримувався від банкрутства.
Версія про те, що гроші давали росіяни, могла б виглядати притягнутою за вуха, якби не подальші події. У 2022 році, коли Бердянськ окупувала російська армія, Валерій Черкаска залишився в місті. І його не тільки ніхто не чіпав, його без проблем випустили на підконтрольну територію після кількох місяців перебування в окупованому місті. Злі язики говорять, що Валерій Черкаска поїхав з Бердянська тільки після того, як Аксьонов відмовився йому допомогти обійняти посаду директора Бердянського морського порту, яка у росіян тоді була вакантною.
Як було насправді – офіційних даних немає, але факт зникнення Валерія Черкаски на кілька місяців з поля зору української сторони безсумнівний. Як і факт співпраці з видатними регіоналами Ігорем Єремеєвим та Степаном Івахівим. Тут треба повернутися в більш ранні часи, коли молодий студент з Харкова Валерій Черкаска несподівано став заступником виконувача обов’язків гендиректора з економіки АТ «Енергодарагро» в місті Енергодар Запорізької області. Йому на той момент був 21 рік, це було в 1996 році.
Про цю історію тоді ходили сальні жарти та брудні подробиці, але через давність років не будемо їх переказувати, тим більше, що достовірних відомостей про причини такого кар’єрного злету молодого студента немає. Але, мабуть, Валерій Черкаска мав щось і ще десь, тобто в голові, тому що у 2002 році він став начальником управління сільського господарства в Запорізькій обласній адміністрації. Далі встиг побувати заступником запорізького міського голови та заступником керівника Запорізької ж ОДА.
Врахуйте при цьому, що Валерій Черкаска – 1975 року народження. І така стрімка кар’єра. Одні пояснювали такий зліт покровительством Євгена Карташова, інші – допомогою Володимира Пікінера, зятем якого встиг стати Валерій Черкаска. Треті говорили про дружбу з Євгеном Червоненком.
Але у 2009 році несподівано стався збій – Валерій Черкаска, в.о. голови Запорізької ОДА замість того, щоб її очолити, вилетів з усіх посад. Говорять, що Віктору Ющенку, який збирався якраз підписати указ про призначення Черкаски головою Запорізької ОДА, поклали на стіл досьє на «Валеру-200 баксів», і пояснили, чому Черкаска заробив собі це прізвисько – то була середня такса за послуги. Заодно роз’яснили, як він зі студента зробився важливим чиновником. Правда це чи ні – невідомо, але Валерій Черкаска пішов з політики.
У 2009 році була ще одна брудна історія, цього разу пов’язана зі зливом кампанії однієї з фавориток виборчої кампанії Юлії Тимошенко на користь Віктора Януковича. Валерій Черкаска очолював Запорізький міський штаб дами з косою, але зміг забезпечити Юлії Володимирівні лише третє місце, причому це було зробити непросто. Тобто непросто було провалити вибори – Запоріжжя тоді контролював завзятий “БЮТівець” Таріел Васадзе, і Валерію Черкасці довелося добряче попітніти, щоб Тимошенко стала навіть не другою, а третьою. Переміг, зрозуміло, Янукович.
Після цього Валерій Черкаска зникає з публічної площини. Ненадовго він з’являється на Волині, де стає прессекретарем депутата Волинської обласної ради Степана Івахіва. Що явно виглядає як ганебний кінець кар’єри. Але – ні. Після недовгого затишшя Валерій Черкаска йде в бізнес. І стає майже олігархом.
Зверніть увагу – в Бердянську він виринає після того, як Міноборони вирішує там зробити базу ВМФ України. І стає ключовою особою на тому самому Бердянському заводі підйомно-транспортного обладнання, про який йшлося вище. Причому виникає логічне питання – а звідки у колишнього прессекретаря заштатного депутата заштатної обласної ради на все це гроші? Питання не прояснено досі, як і версія з роботою на користь росіян, в результаті якої база Українського флоту так і не була побудована.
У 2019 році відбувається ще одна метаморфоза – Валерій Черкаска вирішує повернутися в політику. В Запоріжжі з’являються борди з його персоною і досить дивним слоганом.
Але спроба була явно провальною – місцеві жителі відразу згадали «заслуги» Валерія Черкаски. І заодно – його прізвисько «Валера-200 баксів». На своє питання – «що це?» – відповіді вони так і не отримали.
У 2020 році новий мер Бердянська Валерій Баранов спробував зробити Валерія Черкаску своїм заступником з питань економіки. Але депутати цю ідею не підтримали, а сам Черкаска продовжив свою роботу в бізнесі.
Потім була велика війна, окупація Бердянська, чергове зникнення Валерія Черкаски з публічної площини. А незабаром він з’явився як заступник директора державного підприємства “Ізмаїльський морський торговельний порт”. А потім став претендувати на посаду директора одного з найбільших портів України – ДП «МТП «Чорноморськ». У зв’язку з цим варто ще згадати декларацію, яку в силу посади Валерій Черкаска був змушений подати.
Там мільйонні доходи, але, оскільки він є власником бізнесу, то з формальної точки зору це цілком зрозуміло. Але диявол, як відомо, ховається в деталях. Декларація тут, зацікавлені можуть подивитись самі. А поки будете дивитись, зверніть увагу, що дружина Валерія Черкаски, та сама Олена Пікінер, живе в Ісландії. А сам Валерій Черкаска при мільйонних доходах від бізнесу і зарплаті заступника директора державного підприємства “Ізмаїльський морський торговельний порт” у розмірі 127 978 гривень не посоромився взяти від своєї профспілкової організації 500 гривень у вигляді грошового подарунка. Що характеризує.
Також непогано характеризує Черкаску відверта брехня – серед іншого нерухомого майна, колекція якого у Валерія Черкаски досить значна, він нахабно пише про те, що купив у 2019 році в Запоріжжі будинок за 500 000 гривень. Могло б бути, якби не площа цього будинку – 431 квадратний метр. Можливо, пан Черкаска переплутав долари і гривні, тоді це пояснює ціну. Будинок у Києві, який Черкаска купив у тому ж 2019 році і який теж має немаленьку площу – 440,5 метра – Валерій Черкаска взагалі забув оцінити. Мабуть, трюк з «лівими» оцінками там не пройшов, тому ціна і не вказана. Те ж саме з іншою нерухомістю – або ціна не вказана, або ціни такі, що навіть і не смішно.
Все це дуже характеризує. Якби це була Ісландія, то дружина Валерія Черкаски після такої декларації вже носила би йому передачі у в’язницю. Але у нас Україна. Тому Валерій Черкаска завтра цілком може з’явитись у кріслі директора одного з найбільших портів України – ДП «МТП «Чорноморськ», куди він давно мітив. Або десь вище. Але точно не у в’язниці.