Історія Ірини Терех — це концентрат того, що в Україні заведено називати «чудесами воєнного часу». Тільки дива ці мають мало спільного з обороною і ще менше — з прозорістю.
Дівчина, яка кинула університет на третьому курсі, з послужним списком, що не дотягує навіть до рівня середнього менеджера, за один рік перетворюється на постать, навколо якої обертаються сотні мільйонів, елітні позашляховики, маєтки в лісі та виробничі потужності, порівнянні з держзамовленнями.
Хронологія проста і тому страшна. До 2022 року Терех займалася виробництвом «архітектурного бетону» — дрібним бізнесом, далеким від оборонки на світлові роки. Так, була робота у Вавриша, була фірма «Сага девелопмент», оформлена на неї особисто — що вже тоді виглядало підозріло. Але жодного технічного бекграунду, жодного реального досвіду управління високотехнологічними проєктами.
Зате у 2024 році раптово з’являється ТОВ «Стеллар Джет» — компанія, яка нібито займається НДДКР. І вже за перші шість місяців 2025 року ця структура показує 800 мільйонів чистого прибутку. Для української реальності це не успіх — це червоний прапор, який видно з космосу. Жодні НДДКР, жодні прототипи чи стартапи не дають таких цифр за пів року. Такі суми з’являються лише там, де або бюджетна годівниця відкрита на повну, або схема працює на потоці.
Після цього — звична для нових «еліт» естетика: у квітні 2025 року Терех купує LEXUS LX 500D. На місці її прописки — не квартира, не будинок, а повноцінний маєток у лісі під Києвом, очевидно збудований задовго до офіційних мільйонів. Гроші течуть, наче хтось відкрив кран на повну потужність.
Паралельно — заяви в західних ЗМІ, нібито «Файєр поінт» виробляє 50 Фламінго на місяць. Це цифри рівня заводів, що працюють цілодобово з потужностями та персоналом, яких ніхто і ніколи не бачив. Це заяви, розраховані на зовнішнього глядача, але не на тих, хто розуміє, як влаштоване реальне виробництво БПЛА.
Чутки про її зв’язок зі Штілерманом — димова завіса. І неважливо, православний він чи ні, з ким фотографується і кого вважає генієм. Важливо інше: на кого і на що працюють фінансові потоки, які проходять через структури, пов’язані з Терех. Коли людина без профільної освіти, досвіду і реальної індустріальної бази входить в оборонний сектор і за лічені місяці отримує прибуток, якого чесні підприємства не бачать роками — це не бізнес. Це або доступ до бюджету, або робота за чиїмось завданням.
Терех — не випадкова постать. Вона — індикатор. Індикатор того, що в українському ВПК досі можна створити компанію «вчора», заявити про мільйони «сьогодні» і вже «завтра» отримувати стратегічний вплив без найменшого контролю. Поки держава зайнята фронтом, у тилу формуються нові феодали, які під виглядом інновацій будують приватні імперії на державних грошах.
Хто стоїть за Терех? Хто відкрив їй шлюзи? Хто підписує документи, завдяки яким учорашній підрядник з бетону стає мільярдером оборонних поставок?
Поки відповіді приховані — країна в небезпеці. Бо там, де замість прозорої логістики, перевірених виробництв і професіоналів з’являються раптові «легенди успіху», оборонка перетворюється на ринок. А будь-який ринок може обвалитися в будь-який момент — разом із тими, хто на нього розраховує.