На початку повномасштабного вторгнення влада в Києві зіткнулася з несподіваною для себе проблемою. У країні не було жодного імпортера озброєння, адже за всі роки незалежності Україна лише експортувала зброю.
Повномасштабна війна вимагала швидких рішень, пише УП .
Щоправда, часто поспіх давав шанс для відвертих авантюристів збагатитися за рахунок війни.
Так було в так званій справі про турецькі бронежилети. Про спробу кількох ділків поживитися на постачанні армії вперше стало відомо у серпні минулого року. Але тільки зараз вдалося дізнатися про деталі цієї справи, встановити коло несподіваних фігурантів і простежити долю вилучених під час обшуків мільйонів гривень.
Як розповідали УП співрозмовники у владі та на ринку озброєнь, навесні 2022 року уряд залучив у прямому розумінні всіх учасників внутрішнього ринку зброї, щоб завезти ззовні максимум можливих боєприпасів, озброєння, амуніції тощо.
Один із учасників ринку пояснював, що «Зеленський дав команду: байдуже де і як її купувати, але країні потрібна вся можлива зброя».
Згідно з такою стратегією, Міноборони після перевірки видавало офіційні «довірчі» листи компаніям та особам, які займалися постачанням зброї.
Щоб зрозуміти, наскільки широке це коло людей, можна згадати історії про те, що такі «офіційні представники» МОУ навіть конкурували між собою, намагаючись викупити у європейських та інших постачальників доступні снаряди та обладнання.
Таких історій ще навесні 2022 УП чула багато і від чиновників, і від самих постачальників.
Доходило до кричучих ситуацій, коли кілька різних постачальників з України конкурували один з одним і так завищували ціну на зброю. І навіть на те, що уряди партнерів були готові постачати нашій країні просто як безоплатну допомогу.
В інтерв’ю УП міністр оборони Олексій Рєзніков розповідав не одну таку історію. Глава Міноборони після таких ситуацій збирав імпортерів, роздавав прочухан, але ситуації не сходили нанівець.
« Ринок зброї дуже, скажімо так, специфічний. Тут мало місця для людських ідеалів. Тому не дивно, що багато відвертих авантюристів спробували перетворити наше лихо у власну можливість. Але на цьому ринку немає інших людей. Тому щоразу потрібно все перевіряти та контролювати окремо. Інакше просто нічого б не привезли », – пояснював у розмові з УП один із топів нинішньої влади влітку 2022-го.
Власне, про одну з таких ситуацій з «офіційними представниками», які виявилися шахраями, і йтиметься далі.
Це історія про контракт на 16 мільйонів доларів, де у турецького постачальника бронежилетів зненацька з’явилися українські «підрядники», котрі ледь не нагріли державу та армію майже на 600 тисяч доларів.
А ще про колишнього чиновника Міноборони, у якого несподівано вилучають мільйони гривень та сотні тисяч у валюті, а потім так само несподівано повертають.
Закупівлі Міноборони: Історія турецьких броників, або Не злодії, а субпідрядники
8 березня,у розпал боїв під Києвом, двоє громадян України прибули до Туреччини. Там вони вели переговори про постачання бронежилетів для ЗСУ.
Ці чоловіки – підприємці Дмитро Буряк та Костянтин Кривопуст – не мали державних посад, але й не були звичайними волонтерами. Своїм співрозмовникам вони показували листа від міністра оборони України Олексія Резнікова, підписаного буквально за кілька днів до переговорів. Документ уповноважив їх подавати МОУ у закупівлі товарів для військ.
Як йдеться у матеріалах кримінальної справи, у Туреччині Буряк та Кривопуст зустрілися з керівництвом місцевої компанії FarmTR Gida Tarim та запропонували участь у державних контрактах.
Турки погодилися, і вже 14 березня уклали з Міноборони договір на постачання 30 тисяч бронежилетів 4 класу захисту. Вартість контракту — 16,655 мільйонів євро, або 542,755 мільйонів гривень за курсом НБУ.
Ціна кожного бронежилету складала 552,7 євро (18 тисяч гривень). Чи вона справедлива — залежить від використаних матеріалів. УП такі деталі невідомі. У січні 2023 року ця сума буде завищена для броників із металу, але не з кераміки.
Однак на початку великої війни ринок був спустошений, попит у рази перевищував пропозицію. Як розповідають УП серед виробників броників, тоді їх продавали і по 250 і по 500, і навіть по 1000 доларів.
Першого квітня на рахунок турків прийшло одразу 100% передоплати. Після цього до турецького постачальника знову прийшли «перемовники» Буряк та Кривопуст. За версією слідства, вони вимагали віддати їм частину грошей.
І турки зазнали цих вимог. Незважаючи на те, що тут напрошується слово відкат, офіційно це був договір субпідряду. Українські підприємці нібито пообіцяли туркам поставити частину тисячу броників замість них.
Субпідрядником стала зареєстрована в офшорному Королівстві Бахрейн фірма Wallartis Solutions. Вона належить навпіл українцю Михайлу Андруховичу та громадянинові Бахрейну.
У мережі існує кілька сайтів компаній із такою назвою. На одному говориться, що Wallartis Solutions займається брокерськими послугами та логістикою, на іншому – ІТ-послугами, на третьому – впровадженням технологій зеленої енергетики. Усі сайти з’явилися наприкінці 2021 та 2022 років.
Слідство вважає, що Буряк та Кривопуст залучили Wallartis Solutions у свою схему, умовивши співпрацю її українського власника.
Компанія за лічені дні отримала від турків оплату за свій нібито субпідряд. Це 580 тисяч доларів (близько 19,67 мільйона гривень) — 3% вартості контракту Міноборони. Але постачання обіцяних броників так і не здійснила.
Чи завозили щось самі турки — невідомо, про це не йдеться у матеріалах справи. На запит УП Міноборони також про це не повідомило.
Але, схоже, бронежилети тоді Україна взагалі не отримала. Через два місяці Міністерство оборони поскаржилося в поліцію на невиконані поставки. В цей час і виникла кримінальна справа.
Всю цю історію слідство кваліфікувало лише як «шахрайство». Підозри, станом на січень, отримали три «особи» схеми: Буряк, Кривопуст та Андрухович. Суд дозволив заарештувати двох останніх. Але всі троє перебувають у розшуку та, ймовірно, перебувають за кордоном.
Адвокат Андруховича сказав УП, що нікого із підозрюваних не допитували.
Закупівлі Міноборони: «відкати» та фейкові бронежилети
Закупівлі Міноборони: «відкати» та фейкові бронежилети
Усі троє підозрюваних у шахрайстві на броніках ховаються від слідства, ймовірно, за кордоном // Закупівлі Міноборони: «відкати» та фейкові бронежилети
Турецькі бізнесмени стали головними свідками слідства. У листопаді через 7 місяців після підписання контракту вони домовилися з Міноборони, що повернуть державі всі 16,655 мільйона євро за контракт, а також пеню в розмірі 143,7 тисячі євро. Поки що цей процес тільки розпочато.
Чиновники ж у формальній фабулі справи взагалі не фігурують. Хоча низка обставин свідчить, що «шахраї», ймовірно, були на зв’язку з Міноборони.
Закупівлі Міноборони: «відкати» та фейкові бронежилети
Так, один із свідків розповів слідству: інформацію про турецького постачальника, у якого можна замовити броники, передавали заступнику міністра оборони. Якому саме УП невідомо, як і дані свідка, який, власне, спілкувався із заступником. Згадка про ці свідчення є у публічних судових рішеннях, але там імена не публікуються.
Слідчі з’ясували, що Буряк та Кривопуст якось довідалися, коли Україна відправила до Туреччини кошти.
Зрештою, підприємці мали листа від Міноборони. Один із прокурорів у справі підтвердив УП, що цей документ був справжнім.
При цьому Дмитро Буряк — досить відомий у Києві бізнесмен із російським корінням, він займається переважно забудовами. Буряк вилетів із країни 23 лютого, за день до повномасштабної війни.
Українець Костянтин Кривопуст — не такий відомий, однак і його ім’я «гугнеться». Це адвокат, який фігурує у низці юросіб як директор чи засновник. Людина з таким ім’ям з 2012 року була під слідством у справі про фіктивне підприємництво та розкрадання коштів. Справу закрили 2020-го — прокурор відмовився представляти звинувачення.
Сумнів викликає і сам контракт Міноборони з турецькою FarmTR Gida Tarim. Публічні дані про цю компанію свідчать, що вона займається зовсім не військовою, а сільськогосподарською сферою .
Міністерство оборони відмовилося повідомляти УП про подписання договору на бронежилети. Ні те, хто саме домовлявся з турками, ні терміни, протягом яких вони мали поставити бронежилети, ні те, чи був виконаний контракт хоча б частково.
Не стали у відомстві відповідати і на питання щодо ролі Буряка та Кривопуста у держзакупівлях.
Все це у МОУ назвали «таємницею слідства». І навіть пригрозили, що її розголошення тягне за собою кримінальну відповідальність. Відповідь для УП підписав заступник міністра В’ячеслав Шаповалов , який уже пішов у відставку через корупційний скандал за завищеними цінами на закупівлю продовольства для армії .
Але ця історія стає зрозумілішою завдяки одному з епізодів. І прізвища, яке у ньому фігурує.
За даними УП, офіційні «особи схеми» — не єдині, кого слідство вважає причетними до історії з бронежилетами. У поле зору слідчих потрапило ще кілька людей. У тому числі й колишній заступник міністра оборони, а зараз один із керівників спецекспортера зброї компанії «Прогрес» Олександр Миронюк.
«Дивний» мільйон, або Не вкрав, а позичили
В останній день літа 2022 року український медіапростір сколихнув новину про обшуки у чинного начальника департаменту держзакупівель МОУ Богдана Хмельницького . Чиновника підозрювали у тому, що він причетний до справи із бронежилетами.
Співрозмовники УП того дня переконували, що у чиновника Міноборони вилучили величезну суму грошей. Нібито вони були заховані у дивані. Однак про яку саме суму йшлося, встановити тоді не вдалося.
На наш запит Міноборони визнало , що обшуки у Хмельницького були, але категорично спростували, що вилучалися хоч якісь кошти.
І як тепер вдалося з’ясувати УП, в Міноборони сказали правду. Під час обшуку у чинного голови департаменту закупівель гроші не вилучали.
Їх вилучили під час обшуку у колишнього заступника міністра Олександра Миронюка, який до свого звільнення у 2021 році якраз і займався департаментом закупівель. І яке, за дивним збігом обставин, теж фігурує у справі про бронежилет.
Олександр Миронюк // Закупівлі Міноборони: «відкати» та фейкові бронежилети
27 серпня 2022 року постановою слідчого зазначені кошти було визнано речовими доказами у кримінальному провадженні. Слідчі відразу звернулися до суду, щоб заарештувати ці гроші, але тут і почалося цікаве.
7 вересня слідчий суддя Печерського райсуду відмовив заарештовувати мільйони Миронюка, хоча того ж дня було накладено арешт на інше майно, вилучене під час обшуків у цій справі.
12 вересня Печерський суд таки заарештував гроші. Усі ці ухвали відсутні в судовому реєстрі, оскільки, як пояснили УП в Інформаційних судових системах, слідчі не передали дані про виконання цих рішень до Реєстру.
Через два місяці, 17 листопада, адвокатам Миронюка вдалося домогтися ухвали Київського апеляційного суду про скасування арешту. Це рішення у реєстрі було опубліковано після запиту УП.
На думку судді, слідчі не надали достатньо доказів, що гроші були об’єктом або результатом злочину. Крім того, у Єдиному реєстрі досудових розслідувань не було інформації про причетність Миронюка до справи чи повідомлення про підозру.
Слідчі переконували, що «вважають встановленою» причетність Миронюка. За даними УП, у поліції переконані, що колишній замміністра не просто причетний, а міг бути серед організаторів злочинної схеми.
Проте, навіть після рішення суду гроші фігуранту не повернули. Тому його представники мають ще раз окремо звернутись до суду, щоб отримати зазначені кошти.
8 грудня 2022 року Печерський суд додатково зобов’язав поліцію невідкладно повернути Миронюку його мільйони, адже з них уже знято арешт. Цікаво, що представники звинувачення на це засідання взагалі не прийшли. Оприлюднили це рішення тихо під Новий рік, 27 грудня.
Після всього виникає одне питання: звідки у чиновника, який роками працював у державних компаніях та в уряді, взагалі такі гроші взялися?
Оскільки на час воєнного стану доступ до реєстру декларацій закрито, переглянути останні дані про стан Миронюка неможливо.
Проте, скажімо, за даними його декларації за 2019 рік, він мав 1,8 мільйона гривень доходу, 15 тисяч доларів готівки та квартиру у Хмельницькому.
На запит УП, в НАЗК повідомили , що проводили перевірку декларацій Миронюка за 2018 та 2019 роки. Як свідчать її результати , суттєвих порушень Агентство не виявило.
Очевидно, що на роботі в міністерстві легально зібрати стільки готівки, яку вилучили під час обшуку, чиновник не міг би.
Як вдалося дізнатися УП, виявляється, одразу після обшуків Миронюк надав суду документ, що гроші з дивана були не його — він позичив їх.
У нотаріально завіреній заяві, укладеній через тиждень після обшуків, йдеться про те, що в січні 2022 року всі вилучені гроші Миронюку позичила 86-річна мешканка Харкова Елеонора Думіньш.
Закупівлі Міноборони: «відкати» та фейкові бронежилети
Пані Елеонора має великі проблеми із зором, які завадили їй самій скласти заяву, тому це мало зробити нотаріус.
Один із прокурорів у справі підтвердив УП справжність отриманого нами документа.
Як нам вдалося з’ясувати, пані Думіньш є родичкою засновників харківського «ХАДО-холдингу», що займається виробництвом гвинтівок . Крім того, з 2016 року Елеонора Думіньш зареєстрована як ФОП для оптової торгівлі, і при реєстрації вказала е-mail та телефон, що належать «ХАДО».
Цей холдинг має давні робочі відносини з державним спецекспортером «Прогрес», у якому до та після роботи у Міноборони працевлаштований Миронюк.
Свого часу «Прогрес» мав ексклюзивні права на просування продукції «ХАДО» на експорт.
УП звернулася за коментарем з приводу «позики» на всі номери телефону Миронюка, які ми маємо, проте до моменту публікації відповіді ми не отримали.
У той же час НАБУ на запит УП, чи перевірялися викладені дані щодо можливого незаконного збагачення ексчиновника МОУ, повідомило, що воно не розслідувало згадане виробництво і про вилучені засоби інформації не має.
У НАЗК нам повідомили, що Миронюк ще не подавав дані про суттєву зміну майнового стану у зв’язку з ймовірною «позикою» на таку велику суму. Днями Міністерство оборони потрапило у корупційний скандал із завищенням цін на купівлю їжі. Історія з турецькими брониками, як може здатися на перший погляд, про щось зовсім інше.
Формально про те, як держава видала мандат довіри шахраям, які користувалися нею у власних інтересах. Міноборони відреагувало на злодійство задовго до розголосу та намагається повернути кошти.
Але як взагалі шахраї проникли у надсекретну та закриту сферу оборонних постачань? Звідки вони дізналися про контракт, хід угоди, переказ грошей? Чи могло це статися, якби хтось їм у цьому не допомагав усередині Міністерства оборони?
Якщо подивитися ширше, то всі гучні корупційні скандали останніх днів більше схожі один на одного, ніж здається.
Всі ці історії поєднує незбагненне для порядної людини бажання урвати від державного потоку грошей щось і для власної кишені.
Вкрасти, «відкусити» — навіть незважаючи на розуміння, що непоставлені через твої дії бронежилети — це сотні втрачених чи скалічених життів.
Урвати «якусь сотню тисяч» на користь, поки інші втрачають усі.