Українська політика перетворюється на сімейний підряд.
Ажіотаж напередодні виборів в Україні завжди великий, зазначає “Тиждень”. Адже час, коли одні засівають, а інші миттю збирають урожай і запасаються на майбутнє, триває недовго. І гріх не використати його на повну. Випадки, коли попрацювавши лише впродовж однієї виборчої кампанії на когось із кандидатів, люди заробляли на квартири, машини й невеличкий бізнес, не поодинокі. І чимало хто хотів би спробувати такого щастя й для себе.
Хай там як, але такий значний передвиборчий ажіотаж спостерігаємо навколо місцевих перегонів чи не вперше за всю новітню історію. Країна наче збожеволіла. Люди почали записуватися в невідомі новостворені партійні проєкти, називати це збіговисько випадкових і чужих один одному людей «командами», декларувати свою відданість усім можливим аферистам та пройдисвітам від політики й бізнесу та запевняти всіх довкола: «Не підведу, ну ви ж мене знаєте…» Якщо раніше вся суєта відбувалася переважно на регіональному рівні й була ніби тимчасовою пошестю, яку треба пережити, то нині абсурд поширився на всю країну. Чимало відомих облич засвітилося в списках тих чи інших партій або поміж претендентів на важливі посади. Іноді видається, що обирають не мерів чи сільських депутатів, а президента або й парламент…
Перегони до корита
Ба більше. Значно зріс відсоток родичів відомих політиків та політикинь, які прагнуть продовжити справу своїх предків, чоловіків чи дружин та, скориставшись наявним стартовим капіталом, проторувати свій шлях у місцеву владу або ж у велику політику. Подеколи можна говорити навіть про справжній родинний підряд, родинний бізнес, який передається у спадок. Або, що ще цікавіше, про спробу «сім’ї» привласнити окремі містечка (чи навіть регіони) шляхом нехитрої комбінації, яка передбачає розкладання сімейних яєць у різні кошики.
Зрозуміти, чому так відбувається, нескладно. Чарівне слово «децентралізація» багато що пояснює. Місцева влада віднедавна отримала можливість розпоряджатися значно більшими ресурсами, ніж досі. Устигнути долучитися до поділу пирога тепер набагато більше охочих, бо є що ділити. Однак існують й інші причини. Громадяни останнім часом суттєво переоцінили свою роль у державотворенні, а політика перестала бути справою для обраних. Цьому посприяли революція, війна, популістська перемога Зеленського… Тепер кожна «кухарка» впевнена, що зможе керувати не лише селом чи містом, а й державою. Володимир Олександрович ж зміг…
Ну й нарешті, похід у владу чи велику політику — це єдина надійна інвестиція, яка може окупитися сторицею. Адже політика, хоч би якою вона була, це насамперед гроші. І нерідко доволі великі та вельми легкі. А це спокушає. Щоб їх «заробити», вистачає вміло молоти язиком, де треба посміхатися, обіцяти, брехати, іноді тиснути на жалість. Уміти домовлятися, не боятися, не соромитися й не бути занадто вразливим.
Сімейна справа
Найвідомішим новоспеченим політиком країни, звичайно, є дружина п’ятого президента Петра Порошенка — Марина. Вона й до того так чи інакше, але не стояла осторонь політичного процесу. Проте лише віднедавна вже безпосередньо вступила в гру, очоливши список партії свого чоловіка «Європейська Солідарність» на виборах до Київради. Звичайно, міська рада столиці — це не рівень парламенту. Але, по-перше, із чогось треба починати, а по-друге, це столиця, яка грає першу скрипку в державному оркестрі й іноді навіть вирішує, кому бути очільником країни, а кому ні. Тому якщо похід Марини Порошенко на Київ буде успішним, це може закрутити чималу інтригу, жертвами якої згодом (і то цілком реально) можуть стати й нинішні мешканці Банкової.
У команді з Мариною Порошенко до Київради йде ще один цікавий політик під шостим номером у списку «ЄС» Сергій Таран. Він доволі відома й медійна персона. Політтехнолог, співзасновник Інституту масової інформації та Центру політологічних і соціологічних досліджень «Соціовимір». У часи правління Петра Олексійовича був членом Наглядової ради Національної суспільної телерадіокомпанії України. У політиці Сергій Вікторович зовсім не новачок і дотичний до неї буквально з народження. Його батько Віктор Васильович Таран-Терен — колишній народний депутат п’яти скликань, відомий письменник.
Був членом проводів Народного руху та УРП, тричі обирався в парламент від ВО «Батьківщина». Мама Сергія Алла Чигрин — заступниця керівника секретаріату Комітету ВРУ з питань прав людини, деокупації та реінтеграції тимчасово окупованих територій у Донецькій, Луганській областях та Автономної Республіки Крим, міста Севастополя, національних меншин і міжнаціональних відносин. Ну і, нарешті, колишня своячка (ексдружина брата Віктора) — чинна народна депутатка Вікторія Сюмар (фракція «ЄС»). Повноцінна політично заангажована родина.
Має бажання потрапити в Київраду й син народної артистки, ексдепутатки та ексміністерки культури Оксани Білозір — Андрій. Він іде по списку УДАРу, і це не нова його спроба ввійти до столичної влади. Як, власне, у політику загалом. Уперше він балотувався до ВРУ за списками Соціально-християнської партії, в якій головувала його мама ще в далекому 2006 році. Щоправда, невдало: партія не змогла перестрибнути прохідний бар’єр і, відповідно, Андрій Білозір не став одним із наймолодших народних обранців.
2014-го ненадовго потрапив до Київради з УДАРом, але вже на виборах 2015 року, йдучи з президентською «Солідарністю», пролетів. Зміг стати депутатом, лише просунувшись по списку в 2019-му, коли щасливіші колеги, вигравши парламентські перегони, перемістилися до зали під куполом ВРУ. Нав’язлива ідея Андрія про депутатство зрозуміла. Не лише його матері всміхнулася доля забезпечити собі депутатську пенсію та пожиттєві пільги. Його дружина Лариса Білозір та тесть Микола Кучер, пройшовши до Ради на виборах 2019-го як самовисуванці, теж стали власниками омріяних депутатських мандатів.
Скласти Білозіру компанію у фракції УДАРу в Київраді прагне ще один син відомої особи, Ілля Кушнір. Його тато Ігор Кушнір, щоправда, офіційно давно не грається в політику й більше відомий як голова правління ПАТ «ХК «Київміськбуд», однак має й такий досвід. Колись устиг побути і депутатом Кременчуцької міськради, і заступником міністра оборони України.
Багата на родичів політиків може бути в Київраді й фракція «Слуга народу». Першим її номером поставили дружину міністра закордонних справ Євгенію Кулебу. Під другим іде Михайло Присяжнюк, телеведучий проєкту «Один за всіх», син першої жінки-судді Верховного Суду України Тамари Присяжнюк. Ну а замикає десятку Зоряна Скалецька, колишня міністерка охорони здоров’я в уряді Олексія Гончарука, колишня дружина колишнього депутата Верховної Ради від БПП Олександра Черненка.
Від партії «Батьківщина» до облради Київщини вирішив балотуватися Андрій Засуха — син Анатолія й Тетяни Засух, вірних соратників експрезидента Кучми. Історія справді сенсаційна, якщо зважити на те, що батько Андрія, багаторічний голова Київської ОДА, після приходу 2004 року до влади помаранчевої команди, в якій «Батьківщина» відігравала одну з провідних ролей, змушений був двічі втікати з країни від українського правосуддя й переховуватися в Росії та Казахстані. Його звинувачували в зловживанні владою, навіть оголошували в міжнародний розшук. Повернутися в Україну Анатолій Засуха зміг лише 2008-го після трирічних «поневірянь» на посаді заступника губернатора Московської області Бориса Громова.
Змагатиметься на виборчому рингу за пост мера столиці відомий телевар’ят Сергій Притула, якого висунула партія «Голос». А от напоумив його спробувати себе в новій іпостасі, не виключено, нардеп екс-регіонал Віталій Хомутинник, близький родич Притули (обоє одружені на рідних сестрах — Світлані та Катерині Сопельник). Займаючись політикою, після п’яти парламентських ходок Хомутинник опинився у топ-100 найбагатших українців зі статками у $478 млн («Новоє время» 2019). У шоу-бізнесі та на телебаченні, навіть і дуже талановитий шоумен, навряд чи зможе так розгулятись, а ось у політиці дива трапляються. То чому ж не спробувати?
Мріє стати мером Житомира й Людмила Зубко, дружина віцепрем’єр-міністра — міністра регіонального розвитку, будівництва та ЖКГ (2014–2019) і фактично локомотива децентралізації Геннадія Зубка. Вона відома в Житомирі бізнесвумен і меценатка. Балотується від партії «Європейська солідарність».
Уже традиційно мітить у мери Дніпра опоблоківець Олександр Вілкул, син очільника Кривого Рогу Юрія Вілкула. Ходили чутки, що батько збирається передати синові «в спадок» місто, підконтрольне йому багато років, однак президентові, мабуть, не сподобалася така смілива ідея щодо його батьківщини, тож Вілкул-молодший, від гріха подалі, вирішив усе-таки не зраджувати своїй звичці балотуватися в Дніпрі, де йому в принципі нічого не світить.
Побореться за мерство у Вінниці й нинішній голова Вінницької ОДА Сергій Борзов. Під час з’їзду президентської партії йому доручили таку почесну місію з благословення самого Володимира Олександровича. Ширяться чутки, що посприяла цьому його дружина Ірина, яка є народною депутаткою України від «слуг». Утім, мабуть, усе якраз навпаки. Можливо, саме зв’язкам чоловіка дружина повинна завдячувати депутатством. Адже в минулому Сергія Борзова не лише робота керівником Державного управління справами. Він також був гендиректором команди КВК «Вінницькі перці», директором команди КВК «Збірна України», а також адміністратором у ТОВ «Телевізійне творче об’єднання «Олександр Масляков і Компанія». А такий бекграунд на нинішні часи багато коштує.
Звичайно, претендують «слуги» на мерство й в інших обласних центрах. Скажімо, Тернопіль має шанс отримати очільником сценариста, капітана місцевої команди КВК і переможця шоу «Розсміши коміка» Віктора Гевка. Його брат — Володимир Гевко — минулого року вже став депутатом від «Слуги народу», тож тепер настав час прилаштувати родича.
Зненацька на посаду мера Новоград-Волинського від «Народної партії» вирішив балотуватися генерал-лейтенант Петро Литвин, рідний брат колишнього голови Верховної Ради Володимира Литвина. Той самий, який був командувачем військ Сектору Д під час війни на Донбасі… Після Іловайського котла його звинувачували у відході з поля бою, унаслідок чого українські сили потрапили в оточення. Згодом розслідування парламентської ТСК ці дані не підтвердило, і Литвина призначили послом до Вірменії. Але попрацював він там недовго. Зеленський звільнив посла-генерала, і той поїхав у рідне село доглядати матір, де водночас спробував розпочати політичну кар’єру, ставши депутатом Брониківської ОТГ Новоград-Волинського району. Тепер ось націлився й на мерство.
Спробує втримати у своїх руках мальовниче Мукачево сім’я Балог. Для цього чинний мер Андрій Балога, син легендарного Віктора Балоги, глави Секретаріату президента Ющенка, навіть удався до застосування «унікальної» передвиборчої технології та перетворив місцевий осередок батькового «Єдиного центру» на «Команду Андрія Балоги». Він обіцяє зробити Мукачево ще кращим, ніж зробив за п’ять років. Та усвідомлюючи, що містечко не таке вже велике й особливо немає де розгулятися, вирішив принагідно розширити свій вплив на решту Закарпаття. Осередки «Команди Андрія Балоги» діють тепер в Ужгороді, Виноградові, Сваляві, Берегові, Іршаві, Воловці, Рахові, Березному, Тячеві та Перечині.
Цьогорічні вибори в Закарпатті взагалі дуже родинні. Так, першим номером у списку «Батьківщини» до Ужгородської міськради стоїть Андрій Андріїв, брат чинного міського голови міста Богдана Андріїва. Список до міськради партії «Рідне Закарпаття» очолює журналіст Віталій Глагола, а його батько Ярослав Глагола, який, як твердять Закарпатські журналісти, нібито є членом політради місцевого Голосу, йде в міську раду по списку «Слуги народу».
Також віднайдено родинні зв’язки кандидатів у Херсоні. Третім номером у списку від мерської іменної Партії Ігоря Колихаєва «Нам тут жити» значиться Микола, син члена виконкому Херсонської міської ради Сергія Дмитрієва. Він новачок у політиці, але боятися йому немає чого. Якщо треба, депутатської майстерності повчить його не лише батько, а й рідний дядько Андрій Дмитрієв, депутат міськради від партії «Самопоміч», який теж балотується по списках політсили «Нам тут жити».
Спробує розпочати політичну кар’єру й Ростислав Солод, 19-річний син Наталії Королевської. Він балотується в депутати Краматорської міськради. Але на відміну від матусі, яка тривалий час шукала себе на ідеологічних роздоріжжях, синок вирішив не зволікати та сходу поринув з головою в справжній хардкор — ОПЗЖ. Хоча не виключено, що підштовхнула його туди сама ж Королевська, яка хоч і щиро радіє, що синочок рано взявся за голову й вирішив піти по її стопах, та все ж, як мама, очевидно воліє тримати його під пильним наглядом.
«Син» проти «батька»
І на завершення дві приємні та одна неприємна новини з Харкова. Тетяна Чечетова-Терашвілі, заступниця міського голови міста й донька покійного нардепа Михайла Чечетова, майже гарантовано стане депутаткою міської ради, адже балотується під четвертим прохідним номером у списку мерської партії «Блок Кернеса — Успішний Харків». Жінка давно вирішила піти слідами свого славетного батька, парламентського диригента, а маючи таких патронів, як Геннадій Кернес, обов’язково доб’ється успіху.
Геннадій Адольфович за своє непросте, але барвисте життя зумів дати путівку у світ не одному політику. Чого вартий хоча б Михайло Добкін, який на початках кар’єри не проявляв жодних здібностей і не подавав особливих надій, однак завдяки педагогічним талантам Кернеса врешті зумів пробитися в мери, очільники ОДА і навіть народні депутати. На жаль, Добкін виявився зрадником та вирішив підсидіти наставника в кріслі міського голови, висунувши на цих виборах себе як кандидата-конкурента.
Утім, Геннадій Адольфович не з тих, хто легко здається й віддає місто, яке так ретельно прибирав до рук, усіляким Мішам «зі скучним лицем», яким «ніхто грошей не дасть». Тому Кернес не лише знову висунув себе в очільники Харкова, а й особисто очолив список до міської ради. Та ще й вирішив дати старт політичній кар’єрі свого сина Кирила, тож прилаштував його першим номером у списку власного блоку «Успішний Харків» на місцевих виборах до облради. А раптом удасться поширити свій вплив ще й на цілий регіон?