В устах наївних українських громадян розчулює фразу «я подам до суду!», підглянуту в американських фільмах. Чомусь деякі люди досі гадають, що суд виконує саме ті функції, для яких і створено – пошук істини та справедливості.
Насправді суди в Україні мають одну функцію – захист інтересів вузької групи людей та покарання неугодних. Про це яскраво говорять рейтинги довіри до різних інститутів держави, де суди займають останні місця. Ну і ухвалюють свої рішення судді не за просте спасибі, про що яскраво говорять їхні декларації, які їх змусили подавати кілька років тому. Та й взагалі – подивіться хоча б на паркування будь-якого суду та зробіть висновки.
Прикладом такого підходу до своєї роботи може бути суддя Шевченківського районного суду міста Київ Саадулаєв Анзор Ібрагімович. Останнє дивне рішення, винесене ним – постанова про блокування сайтів, які пишуть про те, як його колишній колега Олександр Хрімлі, будучи п’яним, збив під час перебування суддею Донецького суду двох дітей і уникнув відповідальності:
Рішення ухвалено не далі, як 31 серпня цього року. Невідомо, чим керувався в даному випадку суддя Анзор Саадулаєв – корпоративністю або ж у нього були вагоміші причини стати на бік судді-вбивці, але рішення він виніс на його користь.
Однак після ознайомлення з бекграундом Анзора Ібрагімовича Саадулаєва сказати з упевненістю, що саме спрацювало у разі згаданого рішення – принцип «ворон ворону очей не виклює» або ж Олександр Хрімлі знайшов інші механізми впливу на Саадулаєва – важко. Бо бекграунд Анзора Ібрагімовича може свідчити на користь як тієї, так і іншої версії.
Вперше широкому загалу Анзор Саадулаєв став відомий під час соціального вибуху у Врадіївці. Коротко нагадаємо – у 2013 році там у райвідділі міліції міліціонерами було жорстоко зґвалтовано місцеву мешканку. Ця подія не могла не викликати бунту, оскільки за часів пізнього Януковича відносини між суспільством та так званими «правоохоронцями» були розжарені до краю.
Зрозумівши, що на місці проблему не вирішити – постраждалу залякували міліціонери, які мали розслідувати злочин своїх колег, а на місцевих жителів, які наважилися виступити проти міліцейського свавілля, давили як правоохоронці, так і бандити, кілька активістів організували похід на Київ – так званий « Врадіївський марш».
Серед цих активістів був Василь Любарець. 22 липня 2013 року суддя Шевченківського районного суду міста Київ Анзор Саадулаєв ухвалив рішення про арешт Василя Любарця за «порушення правил мирних зборів». У відповідь Любарець оголосив голодування, до нього приєдналися ще кілька активістів із Врадіївки. Але на Анзора Саадулаєва це враження не справило.
Характерно, що за кілька годин до його рішення інший суддя того ж Шевченківського суду за тим самим обвинуваченням виправдав Любарця за відсутністю складу злочину. За вказівкою тодішнього міністра внутрішніх справ Захарченка справу було передано Саадулаєву. Результат – арешт.
Незабаром розпочався Майдан, Анзор Саадулаєв відзначився і тут. Він продовжував вірно служити владі, слухняно засуджуючи учасників протестів під надуманими приводами. Він штампував рішення, якими позбавляв прав водіїв учасників автопробігу в Межигір’ї, де тоді ховався від розлючених співгромадян Віктор Янукович. Цим відрізнялися й інші київські судді, але щодо Саадулаєва відомо про як мінімум два такі рішення. Які потім після довгих поневірянь та перемоги Революції були скасовані вищим судом. Однак для Саадулаєва це жодних наслідків не спричинило.
Щоправда, у 2016 році за фактом винесення неправосудних рішень проти Саадулаєва Вища рада юстиції відкрила дисциплінарну справу. Але воно закінчилося, як і слід було очікувати, нічим.
Через майже п’ять років після згаданих подій, у 2018 році, Вища кваліфікаційна комісія суддів України розглядала (серед інших) кандидатуру судді Шевченківського районного суду Києва Анзора Саадулаєва як претендента на затвердження у безстроковому статусі судді.
Ще за півроку до цієї процедури активісти Майдану та члени Громадської ради доброчесності направили до ВККС дані про злочини Саадулава під час Майдану.
Який засудив двох безневинних водіїв до позбавлення прав водія.
При цьому особа, яку суддя Саадулаєв позбавив посвідчення водія, заперечувала свою провину. У суді були також свідки, які повністю підтвердили інформацію, що цей автомобіль у той день не зупиняв жоден працівник ДАІ. На співбесіді суддя Саадулаєв повідомив, що «не взяв до уваги свідків, тому що вони надто детально описували події, які відбувалися».
Отже, чіткі твердження свідків, які заперечували вину, стали аргументом для судді визнати підозрювану винною та позбавити прав водіння.
Суддя також відверто маніпулював комісією на співбесіді, зачитавши вирваний із контексту абзац щодо висновку Вищої ради правосуддя. Маючи на руках цей висновок, жоден член ВККС не звернув увагу на те, що у своєму висновку дисциплінарна комісія ВСП визнала, що в діях судді Анзора Саадулаєва є ознаки дисциплінарного правопорушення, проте не змогла залучити через термін давності.
Внаслідок цього Саадулаєв став суддею безстроково. До пенсії. Назавжди. І ось тепер допомагає іншому колегі по роботі в органах «донецького правосуддя» зам’яти скандал зі смертями дітей, який сильно заважає жити.
Утім, у біографії Саадулаєва є й інші цікаві моменти. Ще у 2012 році він відмовив у позові журналістів «Дзеркала тижня» до тодішнього міністра енергетики Юрія Бойка з приводу так званих «вишок Бойка», які коштували Україні 400 мільйонів доларів. При тому, що на заводі вежі коштували 250 мільйонів. Чим керувався Анзор Ібрагімович при відмові у позові «Дзеркалу тижня» – невідомо, але серед відповідачів значився і сам герой епопеї з вежами – Юрій Бойко.
Відзначився Саадулаєв і вже за нової влади – 2020 року – на Саадулаєва подав скаргу Савік Шустер. За те, що той, ухвалюючи рішення за позовом Шустера до бізнесмена Ігоря Коломойського, «діяв неправомірно та упереджено».
За словами Шустера, Саадулаєв відмовив йому в позові проти Коломойського, оскільки вирішив, що в діях останнього немає складу злочину. У суть розгляду не вдаватимемося, але прізвище фігуранта говорить саме за себе. Результат скарги Шустера – теж трохи очевидний: вона закінчилася нічим. Як і попередні дисциплінарні справи та скарги людей, які постраждали від «правосуддя» Анзора Саадулаєва.
Втім, усі ці скарги та «дисциплінарні справи» ніяк не заважають Анзору Ібрагімовичу й надалі вершити «правосуддя» у тиші кабінету Шевченківського районного суду міста Київ. І потихеньку допомагати колишнім колегам зачищати неприємну інформацію про свої справи.
Цікаво – хто із суддів допоможе Саадулаєву підчистити цей матеріал із відкритого доступу? А що такий знайдеться – певні. Лише у списку « Судді Майдану », серед суддів, які пресували учасників Революції Гідності, поряд із прізвищем Саадулаєв налічується 337 служителів Феміди. І більшість із них продовжує судити людей.